Тримаю в руках «Записки Скорпіона» – щойно видану книгу мемуарної прози тернопільської поетеси, літературного критика Тетяни Дігай, яку вона презентувала у світлиці обласної організації НСПУ під час вже традиційного щомісячного засідання літературного об’єднання. Це приватні спогади письменниці про творче життя літераторів Тернопільського краю з 1990 по 2016 роки. Хроніка з кожним роком все більше і більше даленіючих від нас подій, у яких авторка була безпосереднім учасником-свідком. У цих коротких записах живуть і творять колеги, яких уже нема, але зафіксовані хвилини їхнього творчого життя нагадують нам про вічність і пам’ять.
Свої записи пані Тетяна показувала (світлої пам’яті) відомому тернопільському письменнику Петру Сороці, саме він «подарував» їй слово «хроніка» до першої частини книги. Спочатку це був журнальний варіант у «Літературному Тернополі».
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
– Мої спогади – не протоколи, – каже пані Тетяна, – це глибше, ніж пам’ять, це погляд з вершини десятиліть. Історія продовжується і книга потребує продовження. Усвідомлюю, що багато цікавих і непересічних подій пройшли повз мою увагу. Але цією книгою хотіла нагадати всім, що ми (літературне об’єднання) є і я його вихованка. До речі, у мене немає більш комфортнішого літературного середовища, аніж це. І ще вважаю за необхідне підкреслити, що керували моїми «Записками Скорпіона» любов до письменників, моїх колег і сучасників, які творили і продовжують творити літописну історію нашого краю та вдячність вірним друзям за підтримку моєї творчості.
Час має здатність проминати, а людська пам’ять – забувати. Така її природа. Утримати все в схронах пам’яті під силу тільки підсвідомості. Вона «залягає» там інформаційними пластами. Але є серед людей особливі люди-письменники, яких я називаю пульсаторами. Це ті, які працюють у жанрі щоденникової прози. Вони як лікарі – тільки руку тримають на пульсі… часу. Відтак народжуються хронологічні лаконічні мітки – згустки енергії часу, сконцентровані у слові. Достатньо однієї такої мітки, і ти в уяві телепортуєшся (опиняєшся) в іншому часовому вимірі, бачиш тих, кого вже давно нема. Але реально відчуваєш їхню енергетику, яка належала їм ще за життя. Ось така неймовірна і могутня сила Слова! Тетяна Дігай постала для мене у несподіваному статусі.
Що дуже важливо, читати згадану хроніку (1990-1996, 1996-2008, 2008-2016) буде цікаво й захопливо не лише причетним до літературного об’єднання, а й викладачам та студентам гуманітарних факультетів, педагогам і школярам під час тематичних уроків «Літератури рідного краю» і просто тим, хто працює зі словом. Легендарний клуб творчої молоді «Сонячні кларнети» при газеті «Ровесник» – майже 50 років тому! Незабутній його керівник Борис Демків і поради початківцям. Цитую кілька з них: «Літературі треба віддавати себе повністю, до найменшої іскри, бо інакше вона тебе зрадить», «Писати – насолода, друкуватися – відповідальність». Перед нами постає літературне гроно талановитих особистостей: літературознавці Роман Теодорович Гром’як, Микола Ткачук, перший редактор журналу «Тернопіль» – Михайло Ониськів, письменники Богдан Бастюк, журналіст і поет Євген Безкоровайний, академік Микола Мушинка, Ліна Костенко. Тут і мовлене слово журналіста Богдана Гарасимчука з нагоди презентації збірки «Ватра з сонячних джерел». А ось виїзні засідання, як це було – презентація колективної збірки «Пісні та поезії тернополян» літературно-мистецької студії «Сонячні джерела» (обласне підприємство електромереж). Мимоволі стаємо свідками історичного моменту: на виїзному засіданні у мистецькому колективі музичного училища імені Соломії Крушельницької відбулась презентація поетичного гурту «Західний вітер» – Гордій Безкоровайний, Борис Щавурський, Василь Махно.
А ось наступне чергове засідання літоб’єднання . Головує Ірина Зьола. Презентація збірки гумору Ореста Чоловічка «Бігме не брешу». Цитую Бориса Демкова: «Кілька років тому до мене в редакцію часопису «Тернопіль» прийшов симпатичний чоловік і назвався… Чоловічком. Він приніс добірку віршованих гуморесок, в яких я відразу відчув, що в нього є Іскра Божа. Але вірші ще не були сформовані, він не дотримувався певних поетичних канонів, нехтував римою, зустрічалися русизми. Одним словом, норовистого Пегаса він ще добре не осідлав. І я йому про це відверто сказав… І ось за перебігом часу він знову завітав до мене. На цей раз я його просто не впізнав, настільки він творчо зріс. Розширив коло своїх тем, оволодів лише йому притаманною манерою письма, зрозумів, що справжній сміх – це вам не жарти».
Особисто я спрагло вчитувалась у розділ «2008-2016 роки», який починається з опису зустрічі із поетом Ярославом Павуляком (з нагоди номінування на Шевченківську премію його збірки поезій «Дорога додому» (видавництво «Джура»). Передмова Степана Сапеляка, ілюстрації Івана Марчука. Це знакові постаті на інтелектуальному Олімпі нашої держави, тому представляти їх нема потреби. «Письменник Петро Сорока цікаво розповідає, як уперше прочитав вірші поета: «У той вечір я перечитував «Блудного лебедя» незліченну кількість разів, окремі вірші вивчав напам’ять. Не залишалося ні найменшого сумніву, що це поезія найвищого регістру. Я читав тому, що справжню поезію хочеться слухати, як хвилюючу музику, ще і ще. Вабить тайна, яку багнеться розгадати, чи бодай наблизитися до неї. Звісно, нічого у той вечір не розгадав, окрім того, що такі вірші падають з неба, і сам автор до кінця не відає, що народжує. Він – дудка у Божих руках – і все. Господній дударик. Він чує голоси, і цілі строфи падають на папір. Поезію такого рівня неможливо запрограмувати. Душевні зусилля, сила волі, мобілізація всіх внутрішніх сил, дисципліна думки – все це порожні слова. Це має прийти збоку, з іншого берега, з інших вимірів».
«Сторінки Микулинецького щоденника» – це друга частина книги, де багато особистих розмислів та одкровень пані Тетяни. Поміж ними зримо постають величні постаті Ігоря Герети та Миколи Литвина. А завершує хронологічну мандрівку новела «Антус» – ще одна несподіванка. Прочитавши її, спіймала себе на думці: хочеться продовження.
До слова. Мене можуть запитати, а до чого тут Скорпіон? Усе дуже просто. Це наймістичніше сузір’я, під яким народилась авторка згаданої книги Тетяна Дігай. Живе і працює вона у Тернополі. У свій час закінчила Тернопільське музичне училище імені Соломії Крушельницької та Донецьку державну консерваторію. За фахом – викладач фортепіано і концертмейстер. Член Національної спілки письменників України. Переможець конкурсу рецензій «Книга року Бі-Бі-Сі – 2007»; лауреат премії журналу «Літературний Тернопіль» (2009); дипломант мережевих конкурсів у номінації «літературна критика» (2009-2011). У творчому доробку збірки поезій «Корона Афродіти», «Тетянин день», «Удвох із тишею», «Імпровізації». У жанрі «літературна критика» – книги «Книжкові імпресії», «Кубік Рубіка», «Метроном», «Дзеркало», «Післямова», «Час дефіле».
Фото: Валентина Семеняк
