Нещодавно хлопцеві вручили вагому відзнаку- орден генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. Спочатку приємна подія відбулася у місцевому військкоматі, а пізніше хлопцеві вручили орден ще й на шкільній лінійці. Відтак Максим Чайковський став наймолодшим із волонтерів на Борщівщині.
Максим Чайковський – незвичайна дитина. Про таких кажуть: у них все горить в руках. Вільного часу йому бракує, як, мабуть, і всім сучасним дітям. Проте крім занять спортом, туризмом і творчістю є одне заняття, яке він вважає для себе дуже важливим , це – волонтерство.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
У місті діє велика організація небайдужих людей, які уже понад чотири роки живуть однією великою дружньою сім’єю. З початку війни ті, хто вважав своїм обов’язком допомогти нашим землякам-воякам на фронті одягом, продуктами харчування, ліками, іншими речами об’єдналися для цієї благородної місії.
Разом з батьками до роботи долучалися і діти. Власне, для Максима Чайковського прикладом у всьому були також його батьки. Мама Максима – пані Тетяна, є активною волонтеркою, часто разом із однодумцями бере участь у різних благодійних справах борщівських активістів.
Син якось запитав у пані Тетяни, чи не знайдеться там і для нього робота. Звісно, жінка тільки зраділа такій дитячій ініціативі, і взяла його із собою.
Як каже сам Максим, робити якусь корисну справу йому дуже цікаво. Тут він спілкується з дорослими, виконує подекуди і важку роботу. Наприклад, вантажить на рівні з чоловіками пакунки у фури, плете маскувальні сітки, запаковує речі у ящики, чистить овочі для приготування страв.
Буває, що навіть пані Тетяна не знає, чому так довго сина немає зі школи. А він, дорогою додому, забіг попрацювати у волонтерському пункті.
А як приходить Різдво, то без Максима колядники не можуть обійтися. Він у коляді виконує дуже важливу місію віншувальника. Саме тут йому стають у пригоді навики, здобуті у театральній студії.
Перший раз, пригадує Максим, пішов колядувати із волонтерами у 10 років. Співали чотири дні, аж до втрати голосу. Волонтери заробили 43 тис. грн за свою коляду. За ці кошти придбали планшети, рації та інші речі, які були вкрай необхідні землякам на передовій.
Звідки такий благородний порив у дитини, – цього не знають навіть батьки. Але, поспілкувавшись із хлопцем, я зрозуміла: в нас росте зовсім інше покоління дітей, які вже у 13 років розуміють, що таке війна і яким не треба про це розповідати по-дитячому. Вони все відчувають своїми маленькими серцями, пропускають все через свій гострий розум і думають, аналізують. Так відшліфовується істина, формується думка, народжується патріотизм. І саме з таких дітей у майбутньому буде формуватися новітня держава.
У Максима є мрія стати військовим. Хлопець каже, що має з кого брати приклад. Його дідусь і двоюрідний брат – військові, то ж хоче рівнятися на них. Після закінчення дев’ятого класу подаватиме документи до Львівського військового коледжу сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені П. Сагайдачного. Саме там навчався його брат. А для цього, каже, треба підтягнути фізичну форму, підготуватися як слід.
Максим Чайковський – всесторонньо розвинута дитина. Крім того, що добре навчається в школі, займається у театральній студії, туристичному гуртку, гарно малює. І попри усе це знаходить час допомагати дорослим волонтерам.
– У мене був дуже хороший вчитель початкових класів – Володимир Іванович Вус, – розповідає Максим. – Щодня в класі заняття розпочиналися із виконання Гімну України. А ще він нам багато цікавого розповідав про історичне минуле України. Володимир Іванович навчав нас бути активними, ініціативними. Разом з ним ми брали участь у різних благодійних заходах, творчих проектах. І сьогодні, коли я з ним зустрічаються, він завжди цікавиться моїми планами, підтримує мене.
Бійці, які воюють на передовій, люблять отримувати передачі саме від Максима. Адже він дуже гарно їх оформляє: малює цікаві малюнки, додає вірші, підписи, побажання. Хлопці завжди щось передають і йому у подарунок. От нещодавно бійці одного із підрозділів «Айдару» передали Максимові бойовий прапор зі своїми автографами. Хлопець вважає його реліквією, прапор висить сьогодні на стіні у кімнаті хлопця.
Максим каже: до своєї нагороди ставиться спокійно, хоча видно, що гордість переповнює маленьке серденько, коли він бере орден до рук. А ще його приклад став показовим і для однокласників. Тепер дедалі більше друзів долучаються до волонтерської діяльності, аби наслідувати добрі наміри Максима.
Запитала у хлопця, що думає про війну на сході. Подумавши, мій співрозмовник лаконічно відповів: нехай вона скоріше закінчиться. Що тут ще додати? Слова дитини завжди проникливі, щирі, в них є суть. Варто дослухатись дорослим.
У Максима Чайковського, маленького волонтера із Борщева, і справді велике і милосердне серце. Він дуже чуйний і щирий хлопець, хоча має твердий характер і власний погляд на певні речі. Вміє відстояти свою думку. Думаю, з нього буде хороший військовий, на якого будуть рівнятися, з якого будуть брати приклад. Як беруть уже сьогодні.
Тож нехай щастить Максимові і надалі, і здійснюються всі найзаповітніші мрії!
