У Тернопільській обласній бібліотеці для дітей відбулась пізнавально- мистецька палітра творчості «Пісня у дереві», присвячена 85-річчю від дня народження відомого українського скульптора та різьбяра Івана Мердака.
Геніальний митець, який був родом із Лемківщини, жив у нашому місті. Його казкова майстерня «гніздилась» на Новому Світі, у приватному секторі. Пан Іван не уявляв свого життя без дерева. Навіть важко сказати, хто був продовженням Івана, а хто – дерева. Єдине невід’ємне ціле. До його майстерні їхали знаменитості звідусіль, з усіх куточків світу. Кожний вважав за честь побувати на цьому обійсті. Івана Мердака називали українським Мікеланджело. Так завжди ведеться: збоку всім видніше. А коли поряд – не помічаємо.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Ігор Дуда – директор Тернопільського обласного художнього музею приятелював з відомим скульптором, заслуженим майстром народної творчості України Іваном Мердаком. Пан Ігор завітав до читачів бібліотеки, аби поділитися з ними давніми спогадами. – Іван був багатогранним: не лише художником, а й актором, писав короткі шкіци. Понад усе його вабив до себе ліс, у сплетінні гілок та коренів бачив особливу символіку, міг годинами спостерігати за верховіттями дерев. У нього було кілька варіантів «Мавки», – каже Ігор Дуда, – і я пригадую, як одного разу ту скульптуру вкрали буквально з виставки. Іван на те відповів з гумором: «Вкрали, значить була добра». Про нього написав змістовну монографію «Дух і форма» (світлої пам’яті) український письменник Петро Сорока.
Своє життя митець провів у царині тематичної, портретної і художньої пластики в дереві та станкової графіки. Адже основний зміст творчості вбачав у возз’єднанні душевного і духовного. Його твори повсюди – у містах Яремча, Бережанах, у парках Тернополя, в садах скульптур у Німеччині, Великобританії, Швеції. Також зберігаються у музеях Києва, Тернополя, Переяслав-Хмельницького, у польському музеї Лемківської культури Зиндранова. З його роботами знайомі у США, Канаді, Австралії.
Та несподівано для всіх Іван Мердак продав свою майстерню, квартиру і переїхав з дружиною до синів на Херсонщину. Однак довго там не прожив. Це був зовсім інший як часовий, так і культурний простір. Там не милували зір дерева, ліси, замість них – випалені південним сонцем степи. Там не тішила вухо звична рідна мова. Зрештою, там йому не творилося. Скаржився саме на це і з болем вживався у новий простір, намагався. Не зумів. Ховали Майстра у дерев’яній домовині, на зелені свята, коли довколишні садиби прикрашають зеленим клечанням із дерев.
“Обережно, мов скальпелем, знімаючи кору, він освітлював перед очима білі лінії тіла… казкової істоти. Наче наскрізь бачив той баласт, від якого треба звільнити ще живу крону дерева. Іноді сама природа досконало створює той чи інший образ, майстрові залишається лише додати різцем кілька характерних штрихів. І галерея цих чудових самородків поповнюється. Я доторкнувся до одного – і він, чи то від напруги різця, чи від гарячого митцевого серця, був теплим, мов сонячний промінь” – поділився колись своїми враженнями від зустрічі із Іваном Мердаком інший талановитий митець, поет Борис Демків.
Фото: Валентина Семеняк
