955 рік. Княгиня Ольга приймає хрещення, син Святослав – язичник. Внук Володимир, за прикладом бабусі, також хреститься, бичем, мечем і всіма іншими можливими засобами «навертає» Руський люд до нового Бога. Маючи безмежну владу та можливості, київські князі все одно не змогли легко змінити релігійний лад в державі. Цей процес розтягнувся на сотні років і спричинив надзвичайну кількість конфліктів.
1054 рік. «Велика схизма», християнська церква розкололася на католицьку та православну. Розкол протягом віків свого існування супроводжувався численними богословськими суперечками, а також військовими і політичними конфліктами. Русь ще 100 років «блукала», поки визначилася – православіє.
Перегляньте також:
- За крадіжку грошей з церкви в Зарваниці жителя Тернопільщини засудили на 5 років тюрми
- Дзвін єдності: в Бережанах пройшли урочистості з нагоди 260-річчя Вірменської церкви
1596 рік. Берестейська унія, наша церква виходить з-під юрисдикції Константинополя, визнаємо владу Риму. Легко і просто на папері – надзвичайно складно в дійсності. Постійне протистояння між православними та католиками переходить у погроми та криваві конфлікти. Триває боротьба понад 100 років, і аж в 1700 році остаточно Львів та Луцьк прийняли унію.
1947 рік. Псевдособор, погрози, репресії, ГУЛАГи, Сибіри, вбивства. Ми знову православні.
Кінець 80-их – початок 90-их. Перебудова, сконав союз. В єдиного українського християнського народу аж декілька церков: УГКЦ, православна Московського та Київського патріархату, ще й автокефальна. Протистояння, конфлікти, бійки… Думаєте, це залишилось у вже далеких 90-их? На жаль, і сьогодні в деяких містах та селах немає злагоди та порозуміння між конфесіями.
Зауважмо: всі церковні рішення, поділи та розбрати виникали в часи політичних криз, і були наслідком зовсім не церковних, а політичних протистоянь.
2018 рік. Перехідний, сумнівний, гібридний політичний режим зрозумів, що українцям вартує підкинути якусь нову ідею, як б, на перший погляд, виглядала дуже привабливо, викликала захоплення і схвальні відгуки. А що ховається за цими «благими намірами» об’єднати народ в єдину церкву? Цілком можливо, що під привабливою обгорткою Томосу міститься приховане бажання підштовхнути народ до розколу країни.
Так, Томос – покликаний об’єднати три українські православні церкви і створити єдину помісну. Це прекрасно, за обома руками, але це мрія, а до мрії потрібно іти довго, щиро працювати, щоб вона збулася.
УПЦ КП – 45% вірян, УАПЦ – 2.4% вірян, УПЦ МП – 21% вірян.
Ворожа до українців московська церква, відіграла одну з ключових ролей у втраті Криму і в боротьбі на Донбасі. «Батюшки» агітували не розпалювти ворожнечу між «братніми» народами, а в той же час по церквах і монастирях зберігалася зброя для ворога та переховувалися солдати ворожої армії.
Вже давно зрозуміло, що Московський патріархат це не церква, а бойовий підрозділ Російської імперії, а «батюшки» – замполіти. Сумно, але до цієї церкви належать українці, і їх, як показує статистика, 10 мільйонів. Десятки років вони жили, приймаючи думки, що транслювала Москва через своїх вірних слуг-«попів». Жили з переконанням, що «устами батюшки глаголить істина». Це потрібно брати до уваги і про це варто пам’ятати.
Тільки роки навчання, просвітництва, розвиток економіки, покращення рівня життя можуть заохотити вірян московського патріархату приєднатися до української церкви. А чи можна отак просто, без підготовки, без згаданих раніше важливих кроків, державному діячу ініціювати Томос? Чи не є це, фактично, провокацією на конфлікт і в без того знедоленій країні…
Нав’язування примусом і схиляння до зміни конфесії може мати сумні наслідки. Саме такий висновок напрошується, якщо навіть поверхнево згадати історію релігійних змін у державі. Захцянка передвиборчого штабу президента, може привести до затяжного, розкольного конфлікту. Цим з легкістю може скористатися наш ворог, спровокувати збройні протистояння або навіть громадянську війну.
Хоча, можливо, це зовсім не захцянки, а чіткий та спланований план для знищення країни.
Я за єдину церкву, але за єдину церкву в єдиній Україні.
