Наприкінці вересня, у Звинячі, рідному селі Михайла Галущинського, галицького громадського та політичного діяча, педагога, голови товариства «Просвіта», командувача Легіону УСС, сенатора Речі Посполитої, відзначили 140-річчя від дня народження.
Хто ж такий Михайло Галущинський?
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Про це на сайті «Історія держави Габсбургів» у статті «Михайло Галущинський, комендант УСС, сенатор», пише історик Ігор Мельник.
Отже, як згадував один із його співпрацівників Степан Шах, «визначався він кремезною будовою тіла, високою особистою культурою, був скромний, ввічливий, ціле життя остав справжнім безсеребреником, непохитним ідеалістом, постійним оптимістом, полумінним бесідником; ми, в «Просвіті», називали його «українським Демостеном (Демосфен – давньогрецький оратор. Авт.)» .
Народився майбутній командува Легіону УСС 26 вересня 1878 року у селі Звинячі. Його батько, Микола Галущинський (1852–1923) був тоді сотрудником церкви Перенесення Мощей Св. Миколая у містечку Струсові, а з 1882 року — парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Звинячі.
1898 року Михайло Галущинський закінчив Тернопільську гімназію і вступив на філософський факультет Львівського університету ім.цісаря Франца І. Під час відомої сецесії українських студентів (1901–1902) продовжив студії у Віденському університеті. Брав активну участь в громадському житті, очолював товариства «Академічна громада» у Львові та «Січ» у Відні. З 1904 року став професором Академічної гімназії у Львові, гімназії у Золочеві.
1909 року в Рогатині створилася українська гімназія імені Св. Володимира, де він став директором.
Із початком І-ї світової війни, як резервовий австрійський обер-лейтенант, Галущинський став першим військовим командантом створених політичним «Народним Комітетом» «Українських Січових Стрільців» в Стрию, з якими виїхав з початком вересня 1914. р. на Закарпаття.
Для галицьких русинів військова кар’єра не була привабливою, вони намагалися стати священиками, адвокатами, урядовцями. Тому так мало було в австрійському війську офіцерів-українців. Тому Легіон УСС довелось очолити директорові гімназії Михайлові Галущинському. Саме він організував складання присяги січовиками на вірність Габсбурзькій монархії в Стрию 3 вересня 1914 року.
21 січня 1915 року командантом УСС призначили отамана Гриця Коссака, а Михайло Галущинський став референтом у справах УСС при штабі ХХV корпусу генерала Гофмана.
Багато випробувань випало на долю Михайла Галущинського за часів ІІ Речі Посполитої.
«По війні вернувся він назад до учительської служби на філію Акад[емічної]гімназії і з його іменем є зв’язана небуденна подія в історії львівського українського учительства. Політично належав Мих. Галущинський до націонал-демократичної партії УНДО і з її рамени був він опісля вибраний послом до варшавського сойму, де визначався своїми палкими промовами. У слідуючій каденції вибрано його сенатором до польського сенату у Варшаві, а там вибрано його навіть віце-маршалком польського сенату. Помер він передчасно в 53 р. життя на рожу, яку дістав на лиці, дня 23.ІХ.1931 р., полишаючи за собою загальний жаль в цілім краю», — писав С.Шах.
А ще він згадував: «В 1931. р. помер проф. Мих. Галущинський, якому справлено «королівський» похорон, а тодішній шкільний куратор Стефан Свідерський, дав дозвіл Акад[емічній] гімназії взяти офіційно участь в цім похороні — з хоровим співом, бо Мих. Галущинський був тоді віце-маршалком польського сенату у Варшаві, що теоретично і правно рівналося з постом заступника президента Річи Посполитої Польської — згідно з польською конституцією».
Незважаючи на «королівський» похорон, М.Галущинський упокоївся у скромній могилі на полі 55 Личаківського цвинтаря у Львові. 2001 року його останки перенесено на Меморіал УСС та УГА на полі 76 цього цвинтаря.
Земляки гідно вшанували пам’ять про свого визнаного земляка, влаштувавши низку святкових заходів.
Концертну програму забезпечили працівники РК БК імені Катерини Рубчакової, відділу культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації, жіночій вокальний ансамбль БК села Звиняч, Н/А ансамбль лемківської пісні «Любисток» БК с. Ягільниця, вокальний ансамбль Звиняцької ЗОШ, вокальні дуети у складі Івана Водвуда, Тараса Скоржанського, о.Михайла Ткачука БК села Звиняч, народні музики БК села Звиняч, солісти БК села Звиняч: Іван Водвуд, Анастасія Капаць, Діана Кузик.
Захід доповнювала виставка осінніх квітів під назвою «Шепчуть ніжно пелюстки квіти України», а це роботи учнів Звиняцької школи. Відтак кращі роботи були відмічені грошовою премією, яку вручив директор господарства «Дзвін», котрий виступив головним меценатом дійства – Василь Градовий.
Завершилися урочистості спільним виконанням духовного гімну України “Боже великий, єдиний, нам Україну Храни”.
