28 вересня у Тернопільському обласному драматичному театрі імені Тараса Шевченка відбудеться величезне дійство – вечір пам’яті нашого земляка, поета Василя Ярмуша, за участю Володимира Трача, Сашка Алексєєва, Анастасії Решетняк, Христини Кривцун, студентів тернопільських вишів, школярів, дітей-сиріт та дітей з особливими потребами та багатьох інших юних талантів. Організатор та постановник благодійного концерту – донька поета Мирослава Ярмуш.
– Пані Мирославо, привідкрийте, будь ласка завісу підготовки творчого вечора пам’яті вашого батька, Василя Ярмуша. Це має бути щось справді грандіозне.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Мабуть, я розпочну із самого початку, з того, що Василь Ярмуш у далекому 1969 році разом із творчими людьми створив і очолив літературну студію «Розмай», яка, на жаль, після його смерті перестала існувати. Тому творчий вечір і називатиметься «Розмай». Концерт буде благодійний, вхід вільний. Тобто прийти і подивитись можуть усі охочі.
Минулого року я спробувала провести захід на честь мого батька в «Бункермузі», ми представили пісню. Тоді все вдалося і зал був переповнений. Я зрозуміла, що я йду правильним шляхом. Друге дійство – постановка драматичної поеми «Тернопільська легенда» на малій сцені акторською школою «Театр в Театрі», дякуючи керівнику Тетяні Панькевич, яка взялася поставити цю виставу. Це важка п’єса, але 16-річні діти готові її зіграти. Вистава мала успіх, глядачів також було дуже багато і зрозуміла, що це все потрібно об’єдати і зробити щось грандіозне. До речі, ми покажемо цю виставу під час творчого вечора і головну роль у ній виконає мій син й онук Василя Ярмуша Степан Денисюк. А також він виконає гумореску «Порохняк». Батькові гуморески взагалі мало-хто чув, тому глядачі матимуть таку можливість. Також ми з сином нещодавно озвучили батькову поему «Весільна сорочка». Вона невелика, але дуже цікава і повчальна.
Василь Ярмуш помер в 36-річному віці і за своє життя він встиг видати всього лиш близько 20-ти віршів. І мій обов’язок перед батьком – донести і завершити почате ним, дати крила всім, написаним ним творам. Це моя ніша і я розумію, що крім мене цього ніхто не зробить.
Тому я готую до друку дитяче видання «Кіт Мацько» – збірка дитячих вішів батька, яку він міряв видати ще 1971 року, але з багатьох причин, в тому чилсі переслідувань КДБ тодішнього, обшуками, також тим, що батька не приймали на роботу в жодну із редакцій газет, «допомагали» не дати можливості «надрукуватися». Цю дитячу збірку можна буде придбати у фойє під час концерту. Книжку погодились надрукувати «Навчальна книга «Богдан». У збірочці – 8 віршиків, які на сцені будуть представляти наші найменші учасники вечора – 4-6-річні малята цього ж «Тетру в Театрі» під керівництвом Тетяни Панькевич та Максима Поповича. Ілюстрації для книжки виконала львів’янка Даринич Вікторія.
Не хочу робити реклами, бо стою осторонь від політики, але півсуми для книжки мені виділили із Благодійного фонду Олександра Шевченка, решту я оплатила самостійно. І половину суми від продажу цієї збірки буде перераховано обдарованій дитині-сироті або дитині з інвалідністю, а інших 50 відсотків піде на наступний тисячний тираж. Так ця книжка, сподівають, буде сама працювати на себе ще довго. Все я намагаюсь організоввати все за свої кошти, багато людей, друзів мені допомагають. Але самій мені важко осилити весь масив запланованого. Зокрема потрібно оплатити ще за оренду лед-екрана. Тому, якщо б відгукнулись підприємці чи меценати, люди доброї волі, які б хотіли допомогти – буду дуже вдячна.
– У вечорі пам’яті Василя Ярмуша братимуть участь як юні аматори, так і відомі артисти. Як триває організація. І як вам вдалося залучити до концерту таку кількість учасників?
– У цю програму я зібрала усе, що могла. Це буде дуже цікаво і дуже знаково. Пісню «Незабудки» на слова Василя Ярмуша і музику Юрія Брикайло виконає учасниця театру пісні «МІКСТ» під керівництвом Лесі та Бориса Бурміцьких дівчинка-сирота Олександра Кравець, фонограму мінус погодилась надати співачка і скарипалька з Івано-Франківська Христина Кривцун, а учениця Тернопільської школи-інтернату для слабочуючих Олеся Струтинська відтворить пісню мовою жестів. Це буде ціла постановка.
Як мені сказав учень обласного навчально-реабілітаційного центру, дякуючи мрії вашого батька, ви ще втілюєте багато-багато мрій дитячих. Сергій на візку, але мріяв виконати танець на великій сцені, і незабаром його мрія здійсниться. Він танцюватиме разом зі студенткою медичного університету Софією Задорожною (арт-студія Смугастий Кіт», хореограф Ліна Горбунова). Таким чином я задіяла у програмі: Тернопільську школу-інтернат для слабочуючих, обласний навчально-реабілітаційний центр, Тернопільський державний медичний університет, Тернопільський національний педагогічний університет, Тернопільські загальноосвітні школи №5 і №8, а також Острівська загальноосвітня школа і Великобірківська ЗОШ. Школярі декламуватимуть вірші Василя Ярмуша.
Також представимо пісню на слова мого батька і музику Вадима Дарчука «Ждала тебе», яку виконає Анастасія Решнюк, студентка педуніверситету. Цікавинкою заходу буде відеовірш «Дума про Україну» (Мирослава Ярмуш, Сергій Ткачук, Тарас Ярмуш, Олександр Назарчук, Сашко Алексєєв, Ярослав Гевко, Володимир Ізанський), де задіяні і слабочуючі.
– Репрезентація відеокліпу «Не говори» має стати родзинкою свята?
– Так, це буде прем’єра пісні на слова Василя Ярмуша, музику до якої написав відомий музикант Андрій Підлужний, яку співатиме популярний виконавець Володимир Трач. У кліпі знімалась дівчинка, яка не чує і не спілкується. Всіх подробиць розповідати не буду, тому що навіть мені ще не до кінця відомий остаточний результат, чи все вийде. Тут я вперше виступила, як режисер-постановник. Ми відзняли молоду пару, знімались також ми із Володимирем Трачем. Взагалі – це пісня про кохання, про те, що коли двоє закохані, вони поглядом можуть сказати один одному більше, ніж всі слова і книги світу. Пісня хороша і, можливо, піде в ротацію на музичних каналах. Крім цього, композиція, правда в піано-версії, має стати саунд-треком до фільму «Мій янгол», який знімає студія «КіноДністер», яка, до речі, погодилась безкоштовно знімати захід.
Також під час вечора пам’яті буде репрезантований саундтрек «Казка про тебе». Ідея і задум – мої, а втітив це у життя екс-учасник гурту «Тріода» Сашко Алексєєв, на жаль, він не зможе приїхати на захід. Це маленька поетична міні-історія про мамине з татом кохання.
– Вірші про кохання – вагома частина творчості Василя Ярмуша. І цю любов ваші батьки пронесли крісь усі негаразди. Як народжувались ці почуття?
– Так, чимало поезій батько присвячував моїй матері. Під час концерту я робтиму своєрдне обрамлення із цих віршів. Це такі рядки, як та ж «Не говри», «Ждала дзвінка». Вони познайомились у лікарні. Марія Гринчишин була медсестрою, батько лікувався після служби в армії, де в далекому Заполяр’ї назавжди втратив здоров’я, але, на щастя, вижив. Почалася пурга, їх з товаришем на крижині віднесло у Баренцеве море. Напівобмерзших, їх розшукали лише коли негода стихла. Батька демобілізували і він тривалий час лікувався.
Проти їхніх стосунків були усі. Навіть колеги-лікарі відмовляли мою матір від шлюбу із хворим на туберкульоз легень. Але їхні почуття вистояли. Згодом виявилось, що вони навіть виросли неподалік один від одного. Батько родом з Острова біля Тернополя, а мати – з Великої Луки.
Кохання моїх батьків офіційно тривало три роки всього лиш. Коли батько помер, вона залишилась із двома дітьми на руках. Мені було 3 роки, братові – 6 місяців. Але мама жила тільки батьком і свою вірність йому зберегла і досі. Вона буде присутня на концерті.
– Мати підтримала вас в організації вечора?
– Так, мене підтримують мама і брат, як морально, ак і фінансово. Коли перед виставою мама перетелефонувала і сказала: «Нехай Бог тебе благословить!», в мене аж мурашки пішли по тілу. Для мене така підтримка дуже важлива.
– Також вечір матиме благодійну мету…
– Так, чотири фотопроекти, чотири неймовірні історії під назвою «Боже, як хочеться жити!» покаже Олена Коваль та інші мами діток з інвалідністю. Вони розповідатимуть про життя таких мам. Я спілкуюсь не лише із дітками з особливими потребами, а з їх мамами і робила це до цього вечора. Вони самі мене знаходять. І я, як мама, їх розумію, як їм важко. «Боже, як хочеться жити! Жити, а не існувати, душу коханням обмити, серце народу віддати!» – це слова із вірша мого батька. І в цьому заході по максимуму намагалась залучити цих особливих дітей. Тому, що їх ніде не чути, наше суспільсьво не готове до таких діток. І це треба показувати. Чомусь не адаптовані ми і таких діток на вулицях майже немає. Соромно, коли на них показують пальцями. Цукерки на Миколая це дуже добре, але цього недостатньо.
– Якою людиною був ваш батько?
– Аристократ у поезії – так його називали. Він був людиною слова, патріотом. безмежно любив свою батьківщину. Коли і 1965 році в Україні розпочались масові арешти свідомої інтелігенції, обшуки, допити не минули і Василя Ярмуша, чимало «неугодних» рядків з його творів просто повирізували. Він хотів, щоб люди любили свою країну, свою мову, щоб люди думали, а не були сірою масою. На ті часи це не було потрібно, за це його утискали, хотіли знищити. Коли його не брали на жодну журналістську роботу, батько влаштувався завідуючим клубом в Острові, також був позаштатним кореспондентом. В будинку культури організовував чимало концертів та літературних вечорів. До речі, зберегла афіша одного і з них, де написано: «Розмай запрошує!».
Його поезії треба читати поміж рядків. Та ж «Тернопільська легенда» написана поміж рядків. Багато месенджів – глибоко всередині.
– Ви пам’ятаєте батька?
– Я його практично не пам’ятаю, але відчуваю. Я знаю його з розповідей матері і з його віршів, які він присвячував мені. Як він радів, коли я народилась! Навіть є рядки у вірші «Мій первоцвіт»: «А я так довго Того дня чекав… Товаришу, Спиніться на півслові. Ви знаєте, У вересневім Львові У мене народилася дочка! Таке собі малюсіньке маля, Така собі Росинка веселкова… Від щастя п’яний, Я крокую Львовом, Багатший За багатства короля!». Є у цій поезії ключові слова, що додають мені сили і впевненності закінчити, що не встиг видати мій батько: «І я продовжуюсь В новім житті дитини, В котрої мій, але міцніший крок…»
Хотілося б якнайбільше інформації донести до тернополян. Батько стільки написав і це буде несправедливо, якщо його твори залишаться лише в цих рукописах. Тому запрошую усіх на вечіор пам’яті Василя Ярмуша, який відбудеться 28 вересня о 19 годині. Ведучі заходу – Мирослава Ярмуш і Сергій Ткачук. Буде все – любов, кохання, посмішки і сльози. Очі будуть мокрі у всіх.
Для довідки: Василь Ярмуш народився 15 вересня 1940 року в селі Острові, що неподалік Тернополя, в селянській сім’ї. Закінчивши Острівську семирічку, Василь продовжив навчання у Тернопільській СШ №8. У 1959 році покликаний на військову службу. Служив на одній з бойових точок Заполяр’я. З обмороженими ногами і туберкульозом легень повертається додому і продовжує лікування у госпіталі. Згодом завідує клубом у рідному селі і навчається заочному відділенні факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.
Перші публікації на сторінках районної газети «Ленінський клич», яка виходила у Микулинцях, з’явились у 1959 році. У 1960-х роках зазнав переслідувань органів КДБ за прогресивні погляди.
Працював позаштатним кореспондентом обласної молодіжної газети «Ровесник». У 1969 році створює і очолює районну літературну студію «Розмай» У 1972 році видавництво «Каменяр» видало його першу поетичну збірку «Казка про тебе». 22 вересня 1976 року життя поета обірвалося.
Іменем Василя Ярмуша названо одну з вулиць у Тернополі і вулицю в рідному Острові, створено клас-музей у ЗОШ № 8, де навчався поет. А ще створено телефільм «Я відшукаю папороті цвіт». На алеї Зірок у Тернополі є і зірка Василя Ярмуша.
Творчий доробок:
- Збірка поезій «Казка про тебе» (1972)
- Збірка поезій «Граніт і полум’я» (1977)
- Драматична поема «Тернопільська Легенда»
- Драматична поема «Соломія Крушельницька»
- Прозовий твір «Олесина любов»
- Новела «Весільна сорочка»
- Збірка «Граніт і полум’я» (1977)
- Збірка поезій «Правди св’яте зерно» (2003)
- Пісні
Телефон для довідок та запитань – 0677396103 Мирослава Ярмуш.
Лілія Лобур
Фото з архіву Мирослави Ярмуш.
