Хіба не правда, щоб не сталося, звинувачуємо всіх і вся, аби тільки не себе. Претензії до всіх, щоб там не було: скніємо, нарікаємо, засуджуємо, обурюємось, гніваємось. А чи вдавались до якихось кроків, аби не скніти, не нарікати, не засуджувати, не обурюватися, не гніватися?Вже не кажу про матюччя, яким вщерть рясніють соцмережі і соціум довкруж. Ота заяложена кравчуківська фраза, яка претендує на крилатість виразу, «маємо те, що маємо», буквально заполонила українські мізки і «приспала» розумову пильність чималої кількості людей…
27 років тому наша держава, тобто ми з вами, отримали безцінний Божественний дар – свободу. Молоді люди, яким сьогодні 27 і менше, навіть гадки не мають, що то таке – коли не свобода, коли жити в СРСР. До слова. Знаєте, як німці розшифровували для себе цю абревіатуру в російському варіанті? Смерть Сталіна Врятує (спасет) Росію… Вони не могли передбачити, що у ката було багато принишклих послідовників. Так от, свободу, яку піднесли немов на блюдці, швидко занапастили. Бо не очистили свідомість. Стан ейфорії був надто затяжним та емоційним. Саме цим і скористалися ті, кому було треба. Вільно виходити на Майдани з прапорами України чи в свята, чи з протестами – це ще не свобода, як багато дехто думає. Бо якщо це так, то тоді чому у нашому найпатріотичнішому місті ще й досі викладачі, лікарі, чиновники беруть хабарі? На загал ніби все добре. А прислухайтесь до розмов у транспорті, у чергах. Почитайте коментарі. Де ми живемо? У місті подвійних стандартів? А хіба реально одночасно служити і Богу і Мамоні? Виявляється, реально. Виявляється, у нас нічого не змінилось. Мене завжди дивує поведінка студентів. Вони відкрито говорять про гріховність хабарництва і самі ж продовжують давати хабарі. Студентів завжди більше, ніж викладачів, невже не можна спільно-разом не давати мзду? Не ви маєте боятись хабарника, а він вас, бо ж вас більше!
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Був такий письменник-публіцист, політв’язень Іван Багряний, який пройшов в’язниці і табори. Йому пощастило залишитись живим й емігрувати. Одна з його найвідоміших статей «Чому я не хочу вертатись до СРСР»? «Бо там більшовизм» – писав чоловік, більше того, цитую: «Вони її величають «родіна» і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас на ту «родіну». При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і я вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній захист самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тією «родіною». Для нас слово «Вітчизна» наповнене святим змістом. Я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах і концтаборах ще до війни. Вона мені сниться щоночі, і все ж я не хочу нині вертатись до неї. Чому? Бо там більшовизм».
Питання наступне. Можете не відповідати. Якщо у нас Незалежна Україна і вже 27 років нема більшовизму, то чому тоді мільйони заробітчан не хочуть повертатися до рідних домівок, залишають напризволяще маленьких дітей і стареньких батьків? Від чого Україна Незалежна?
У п’ятницю, в День свята, у храмах була Подячна служба. Це був важливий момент – прийти і спільно подякувати Богові за всі дари, які маємо. Один з них – Свобода. У Великогаївському храмі було не людно. Спостерігати за цим, направду, було сумно, адже тими днями загинуло четверо наших хлопців і дванадцять було поранено. Євангеліє починалось словами «Поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знаходиться в кожній добрості, і праведності, і правді… не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте. Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потаємно!». Якими ж актуальними були рядки із Святого Письма, так, ніби сьогодні написані. Між тим, о. Володимир зауважив: наші біди ще й від того, що забуваємо дякувати, більше просимо, іноді навіть у вимогливій формі. А сучасний світ, як ніколи раніше, потребує подячності.
