Академічний рекет: Як на Тернопільщині викладачку-антикорупціонерку намагаються позбавити житла

Все почалось у 2015 році, коли поліція відкрила кримінальне провадження проти керівництва Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Т.Г. Шевченка за фактом підроблення документів. У матеріалах справи йшлось про те, що у ВНЗ почали з’являтись “мертві душі” студентів, які фактично заклад не відвідували, але стипендії систематично отримували. Лідія Макаренко тоді працювала в академії викладачем вокалу та історії зарубіжної музики і активно допомагала слідству. Вона написала заяву до слідчих органів, в якій виклала усі відомі їй факти.

Наприклад, онучка головного бухгалтера цієї академії, Уляна Дроздовська, була переведена на державну форму навчання, хоча академію не відвідувала. Ректор Ломакович видав наказ на її переведення раніше, аніж отримав дозвіл від управління освіти і науки, чим порушив чинне законодавство. Уляна протягом двох років отримувала державну стипендію, хоча весь цей час перебувала за кордоном.

Один з викладачів Кременецької академії, який досі там працює, на правах анонімності, повідомив АСПІ, що в залікову книжку ставились оцінки за фактичної відсутності студентки в Україні.

Цікаво, що в цей же період у закладі навчались студенти-контрактники. Тобто було порушено й їхнє право на переведення за рейтингом на вакантне державне місце. Все це було зроблено з однієї причини – бабуся цієї студентки, Марія Дроздовська – колишня жінка ректора академії Афанасія Ломаковича.

Лідія Макаренко не лише звернулась в правоохоронні органи, а й надала історії розголосу в засобах масової інформації. Як наслідок, до академії прийшла комісія з перевіркою, яка підтвердила зловживання ректорату.

Попри усі порушення Тернопільська обласна рада не побачила причин для дострокового розірвання договору з ректором Ломаковичем.

Залишившись непокараним, Ломакович почав налаштовувати колектив навчального закладу проти Макаренко. Одним з таких епізодів був так званий “Кременецький референдум”, коли працівники цього вишу мали письмово висловити свою позицію щодо статей Макаренко, де вона описувала корупційні діяння ректора.

Цікаво, що відповідні збори повинні відбуватись з документальним супроводом, але в Кременецькій академії обмежились бюлетенями з печаткою академії.

Все це створило умови, коли продовжувати працювати у закладі Макаренко просто не могла. 6 січня 2017 року вона звільнилась з академії “за згодою сторін”. Це формулювання дозволяло родині продовжувати проживати в гуртожитку до вирішення своєї житлової проблеми.

Проте в червні 2018 року Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія подає позов до суду, в якому вимагає виселити Лідію Макаренко разом з двома неповнолітніми дітьми із займаного приміщення. Такий крок керівництво закладу спочатку виправдовувало тим, що родина Макаренко, начебто, отримала в подарунок від президента Порошенка житло в Конча-Заспі. Цю тезу спростував витяг з реєстру речових прав на майно, яке в розпорядження нашої редакції надала Макаренко.

Потім виселення мотивували тим, що родина понад 6 місяців не з’являється в помешканні. Ми зв’язались з сусідами Макаренко, які телефоном повідомили, що принаймні раз на 3 місяці вона з’являлась. Сама ж Лідія пояснює, що перевірка навмисно відбувалась тоді, коли вона була з поважними причинами в Києві.

“У мене чоловік на фронті. Тому у нас є місце для тимчасового перебування в Києві (на час поки чоловік воює). Я часто буваю у справах в столиці, про що активно пишу в соціальних мережах. Комісія в Кременці приходила в ті дні, коли знала, що я точно не вдома”, – заявила Макаренко.

Цікаво й те, що у позові фігурує третя сторона – це служба у справах дітей Кременецької міської ради, а її представником є Микола Данилюк. Завданням цієї служби є захист інтересів неповнолітніх дітей. Тобто Данилюк повинен надати суду висновки, з визначенням чи можна виселяти дітей з гуртожитку. Проте за словами Лідії Макаренко, до неї ніхто не звертався за поясненнями. 31 липня, напередодні судового засідання, вона сама прийшла до цієї служби з проханням почати працювати та унеможливити виселення дітей.

У коментарі журналісту АСПІ Данилюк зазначив, що зараз відповідний висновок лише готується.

“Ми не виступаємо як представники дітей. Вона (Макаренко – ред.) їх законний представник. Ми виступаємо як третя особа. Згідно ст.19 сімейного кодексу ми даємо висновки. Я не є представником її дітей”, – зазначив Данилюк.

Цікаво те, що Микола Данилюк раніше працював юристом в Кременецькій академії і був одним з організаторів “Кременецького референдуму”. Та й на саме судове засідання прийшов разом з представником позивача у суді, проректором Кременецької академії Андрієм Соляником.

Попри давні знайомства осіб, які розпочали війну проти вкиладача-викривачки, Макаренко сподівалась на справедливий суд. Але і тут довелось писати скарги. Головуючий суддя у справі Мочальська Валентина Миколаївна навіть не повідомила належним чином Макаренко про судове засідання. Повістку надіслали за місцем роботи, а не проживання. Зараз Макаренко працює в Інституті мистецтв у Києві, куди і надіслали повістку, хоча в той час вона перебувала в Кременці. Більш того, рекомендована кореспонденція від Кременецького суду за місцем реєстрації Макаренко не надходила.

Тобто, було зроблено все для того аби родина відповідачів не з’явилась до суду. Макаренко подала скаргу до Вищої ради правосуддя. 9 серпня 2018 року суддя Мочальська взяла самовідвід, а судове засідання перенесли на 1 жовтня цього року.

Справа набула такого розголосу, що голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна написав листа в Кременецьку академію, в якій виступив на захист Макаренко та її дітей.

Обласна рада вже давно могла достроково розірвати трудовий договір з ректором-корупціонером, але чомусь досі залишає його на своїй посаді. Чому ще в 2016 році з Ломаковичем не попрощались АСПІ запитало в Тернопільській обласній раді. Але там коментувати ситуацію відмовились, посилаючись на те, що очільник області у відпустці, а його заступник перебуває у відрядженні.

Не змогли ми поспілкуватись і з самим ректором Ломаковичем. Спочатку, за його номером телефону ніхто не брав слухавку, а потім телефон взагалі вимкнули.

Те, що в Україні високопосадовці завжди переплетені між собою родинними чи особистими зв’язками вже давно нікого не дивує. Але чи можемо ми дозволяти безкарно виселяти родини військовослужбовців, які, ризикуючи власним життям, відстоюють територіальну цілісність та незалежність України?