Розповідь йтиме про двох жінок-інвалідів І групи на Теребовлянщині, які виживають як можуть, а ще завдяки волонтерам. Голова Міжнародного фонду «Чесна Україна» з Теребовлі Любов Солтис запросила автора цих рядків на одну із поїздок-відвідин з гуманітарною місією. Прикро було бачити в яких умовах живуть збідовані хворобами люди, як течуть їм сльози по щоках мимоволі… Складається таке враження, що держава подібних людей має за другосортних, легко кажучи, і дивно як вони ще живі…
Все таки на Україні та й в цілому світі є багато добрих людей, небайдужих до чужої біди, якщо можна так сказати, то це люди із знаком якості. Не будемо тут говорити як допомагали й допомагають наші волонтери солдатам ЗСУ, а спинимося на конкретних справах і конкретних людях.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
В с. Кобиловолоки Теребовлянського району проживає жінка-інвалід І групи пані Світлана Ключка, яка страждає на епілепсію і супутні хвороби. Вона волонтерську допомогу прийняла із слізьми на очах та не знала як і дякувати: «Ой, дякую вам, добрі люди, дякую від щирого серця! Я знаю, пані Любо, що у вас велике горе, але ви й у цей тяжкий для себе час не забули про мене. Ви не плачте, бо я сама плачу і вірте все буде добре, справедливість восторжествує». А в короткому інтерв’ю жінка розповіла, що вже декілька років отримує допомогу від фонду «Чесна Україна», в тому числі, й самим необхідним для неї – підгузками для дорослих і дякувала, дякувала безліч раз. На прощання жінки обійнялися, ще поплакали та висловили сподівання на краще життя.
В с. Кровінка Теребовлянського району волонтери відвідали жінку-інваліда І групи, підгрупи «А» пані Ганну Пасіку 1939 р. н ., яка ось вже дев’ять років не встає з ліжка і її доглядає донька пані Марія. Пані Марія і розповіла про їхні проблеми так, як мамі було тяжко говорити: «Моя мама в такому стані вже не встає з ліжка багато років. І хоч вона отримує кошти по інвалідності, але їх нам ніяк не хватає. Адже велика пачка підгузок для дорослих коштує 500 гривень, там їх є близько 70 штук. Крім того, ще постійно необхідна білизна, інші речі, не говорячи про ліки. Як бачите ми живемо скромно, по сільському, потрібно за день води наноситися, напратися, наприбиратися, їсти зготувати і т.п. Я за новими законами ще не пенсійного віку, не працюю, бо доглядаю матір. Декілька років тому мені знайомі підказали, що в Теребовлі діє благодійний фонд «Чесна Україна», от я і звернулася тоді до волонтерів. З того часу вони нам допомагають, ми зріднилися з ними і щиро вдячні. До речі, у нас є ще один інвалід Богдан, у нього третя група. По господарству нам допомагають, з нього ми і живемо. Окрім вказаного фонду ми не отримували ні від кого допомоги, правда, одноразову допомогу надає Теребовлянська міськрада, але, що я вже виходилася за тією 1000 гривень на рік, скільки то потрібно було паперів всіляких оформляти, просто жах».
До слова сказати про ті одноразові річні(раз на рік) матеріальні допомоги всім категоріям інвалідів, а також пенсіонерам: так, вони за законом «положені» всім вказаним верствам населення, але от запитання – чи всі люди знають про те?
Віктор Аверкієв
