Ви ніколи не замислювалися над тим, чому той чи інший предмет називається саме так, а не інакше. Для прикладу розглянемо звичний для нас предмет, з яким зустрічаємося практично щодня: стіл. Кругла чи прямокутна дошка на дерев’яних ніжках. Але чому назвали цю конструкцію словом «стіл»? Чому не інакше? Наприклад, чотириніг або їдальник? Маячня? А хто сказав, що саме «стіл» – це правильно? І взагалі, ким був той, хто першим давав назви предметам? Та й чи був він один, а чи було їх багато (община, громада)? Чому квітка називається квіткою, а дерево деревом?
Чому я зачепила цю тему? Цікавилась нею й раніше. Адже скільки мов на планеті, стільки й слів, з допомогою яких дають (чи дали) назву предметам, речам і явищам природи, які нас оточують. Найближче до першоджерела істини завжди були найменші мешканці планети – діти (особливо від року і до трьох). До речі, якщо у вас є така можливість, поспостерігайте за ними: вони інтуїтивно займають позицію апріорі. Знають абсолютно все, тільки – овва, не вміють ще до ладу говорити. У них своя мова, яка формується з допомогою уяви і того, що і як (залежно від ситуації) вони вперше споглядають.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Побачивши бабусю, яка приїхала на вихідні, малюк радісно вигукує: «Ночувачка плиїхала!» . Кумедно? Але, погодьтесь, як влучно! Вустами дитини глаголить істина.Тобто бабуся, як і мама, виконує багато функцій, які можна «розкласти на поличках». Тільки дорослий світ на такі деталі вже не звертає уваги. Або візьмімо слово «зять». Якщо є зять, то мусить бути … зячиха! Так міркує трирічний малюк. І за великим рахунком… дитина права. Це вже згодом дорослі переконають, що правильно казати – невістка. А чому саме невістка а не зячиха, хтось розтлумачить?
«Дивись, дивись, пташка полетіла» – кличу внучку Камілку, показуючи при цьому пальцем в небо. Камілка зосереджено вдивляється в синій небозвід і повільно повторює: птапта. Я замислююсь, справді, а чому пташка-пташечка? Чому не птапта? Останнє, між іншим, мені подобається більше. Світ умовностей, який оточує нас з вами, з певним часом зріднюється з нашим світоглядом, звикається. Чи то ми радще зріднюємось і звикаємось з ним. Одним словом, стаємо з ним одним цілим, єдиною сутністю. Чим більше дорослішаємо, тим більше віддаляємося від першоджерела, занурюємося в інший не нами вигаданий світ. Але настає час, коли приходять у цей світ діти наших дітей, аби знову нагадати нам з вами про нашу дитинно-божественну природу, озвучену ще Ісусом Христом: «Будьте як діти!».
Сучасна людина пішла ще далі. Кожний новоутворений словотвір вчені-мовознавці, зазвичай, називають неологізмом. Ще б пак! Та слова ці штучні, вони не віддають теплотою. А як тоді називати слова, які просто й невимушено злітають з дитячих вуст? Адже вони також мають право на життя: веселе і безтурботно- дитинне. «Даринко, якщо хочеш у когось щось попросити, обов’язково кажи чарівне слово «будь ласка» – повчаю внучку, яка перед ти казала просто «дай». Синьоока дівчинка серйозно за мною повторює: «Базяник». Я «заскочена зненацька». Та ж не базяник, повтори за мною, будь ласка: «Бу-дь ла-с-ка…». Дівчинка здивовано дивиться на мене і я знову чую оте вперте: «Базяник!». Для мене це відкриття! Несподівано я погоджуюсь з нею, бо «будь ласка» – довго і нудно, а от базяник…
