Коли вперше познайомились з родиною Бачинських зі села Мухавки, Чортківського району, їх двоє синів були ще малі. Вони усі разом прийшли на виїзний прийом громадян, що відбувався у Чортківському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду в області. Олег Михайлович з дружиною Єлизаветою та дітьми прийшов як потерпілий на виробництві, щоб просто подякувати Фонду. Подякувати за зручний сучасний протез, який допомагає почуватися повносправним. Раніше він від Фонду чоловік отримав автомобіль «Славута».
Начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Федір Бортняк, який проводив прийом, тепло поспілкувався з родиною, розпитав Олега Михайловича про його думки стосовно роботи Фонду, потреби та побажання, а старшого сина – про плани. Не так часто в практиці працівників структур Фонду трапляються моменти, коли люди просто приходять, щоб подякувати. Бо важко тепер жити. Непросто зводити кінці з кінцями. Та й чому, гадає більшість, ми маємо бути вдячними за те, що нам гарантовано і належить згідно закону. Тому й вислуховують працівники Фонду, здебільшого скарги за увесь чиновницький апарат держави, за всі проблеми, які хвилюють тепер кожного пересічного громадянина.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Але родина Бачинських – особлива. Вони не скаржаться, не нарікають на долю, хоч доля та не була ласкавою. Нещасний випадок з О.Бачинським трапився на полі приватного агропромислового підприємства «Фортуна», де чоловік працював на збиранні урожаю кукурудзи. Ланцюговий механізм жатки захопив його за штанку і почав затягувати в механізм комбайна. Комбайнер зупинив агрегат, але було запізно: потерпілий отримав травматичну ампутацію частини ноги.
Гадав: життя пішло під укіс. Та сім’я не дозволила Олегу Михайловичу занепасти духом, втратити орієнтири, здатися. Не дозволив цього і він – сам собі. Бо як казав Черчіль: я оптиміст і не бачу особливої користі бути чимось ще.
Останнім часом, доля Олега Михайловича тісно переплелася з діяльністю Фонду. Вже кілька років поспіль О.Бачинський брав участь у відбіркових змаганнях Всеукраїнської спартакіади серед потерпілих на виробництві «Сила духу». Вперше виборов четверте місце у штовханні гирі. Багато потерпілих на виробництві пережили страшні трагедії. І влаштовувались ці змагання, перш за все, щоб допомогти таким людям розкрити свої таланти, адаптуватися до сучасного суспільства.
Олег Михайлович розповів, що коли вперше приїхав зі змагань з Тернополя, старший син Назар довго розглядав батькові грамоти та медалі. Сам хлопець добре вчився, займався спортом, мав чимало своїх нагород. А потім вийняв з рамок на стіні свої відзнаки і повісив батькові. Гордився тим, що його тато має таку силу волі, не здався на волю обставин. І є для сина прикладом.
А на цьогорічні змагання спартакіади потерпілих на виробництві «Сила духу» родина приїхала усім складом. Двоє синів, які вже підросли – Назар та Владислав – підготували батькам та усім присутнім на спортивному святі пісню. «Я Господа за вас молю, він знає, як я вас люблю», співали дуетом брати у вишиванках, вишитих власноруч. Сльози були не лише на материному обличчі. Сльози щастя.
Ці слова допомогли голові родини піднімати гирі, змагатися не з такими, як сам людьми з особливими потребами, а зі своїми страхами та сумнівами.
Буквально з перших років життя батько демонструє і прищеплює дитині ціннісне ставлення до себе, до світу, до життєвої ситуації. У родині Бачинських з цим – цілковитий порядок. Психологи стверджують: не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе.
В Олега Бачинського попри всі негаразди є бажання йти вперед. Звісно, було б краще, якби нещасного випадку не трапилось і він зміг власною працею заробити на нове авто, будинок чи інші сімейні потреби. Та, незважаючи на фінансову скруту в державі, Фонд допомагав і буде допомагати таким потерпілим на виробництві людям, яких лихо спіткало та не подолало.
Бо турбуючись про щастя інших, ми знаходимо своє власне.
Зоряна Замкова
