Між Простором і Часом в одному квітучому садами краї, де люди здавен славлять блакитне небо та жовте жито, жив собі мандрівник людських душ. Він вже немало літ мандрував різними світами і рахував, що усе його життя – то і є найзахоплюючіші мандри. І так живучи-мандруючи, той чоловік шукав щастя навкруги, й таки його знаходив, вірніше різні його форми та прояви. А саме: в теплому сонечку і літній грозі, веселці після неї; в завиванні, на перший погляд, лютої віхоли чи в шаленій круговерті снігопаду; у щебетанні пташок; в кропіткій роботі бджілок та лісових мурах і ще багато в чому, та у всьому навкруги. Його душа чомусь не помічала нічого поганого, її тягнуло лише до добра. А ще того чоловіка надзвичайно захоплювали зміна світла й темряви, плескіт риби на зорі в очеретах ріки. Коли ж йому траплялося спостерігати вночі зорепад чи знаходити зірвані квіти лілеї, він завжди у таких випадках загадував бажання. Чоловікові подобалися всі квіти на світі, їх запахи і не тільки зовнішній вигляд, а й внутрішня суть. Він знав та розумів справжнє призначення квіток. Адже, на перший погляд, маленька й непоказна квітонька може давати прекрасні соковиті плоди. Також він знав, що бувають отруйні квіти, але і на них він не ображався, бо те є просто захисною реакцією квіток через власну слабкість у чомусь. У багатьох квіток є й інші захисти, наприклад, у вигляді колючок, жалких і пекучих утворів тощо. Все ж все це створене Господом для загальної гармонії в природі. Той чоловік рідко зривав квіти, хіба, що заради того, щоб одну Красу вдарувати іншій Красі в людській подобі, тобто Жінці. Є й квіти, які розтуляють свої чарівні пелюстки лише по ночах, деякі з них гордо поселились на самих високих і недоступних бескидах, ще інші – в жарких та безводних пустелях. Нині є дуже багато одомашнених квітів, але так чи інакше всі вони походять від дикорослих.
Читайте також
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Одного разу, мандруючи лісом у пошуках прекрасно і милуючись різними лісовими квітами, чоловік втратив відчуття простору і часу та й заблукав. Не забарились сутінки, а потім раптово впала суцільна темрява. Чоловік підняв свій зір до неба, думав по зірках визначити правильний напрям, та небо було вщент укрите хмарами. Присів чоловік на якийсь пеньочок та й зажурився, не знав вже, що й діяти, гадати і тому закрив очі. Відразу стало ще темніше, але потім чи то в сні вже, а чи наяву він у далечіні зобачив якусь світлу жаринку й у серці йому глибоко щось кольнуло.
А далі сталося диво: у повній темряві лісу із столітніх дубів зір мандрівника якось трансформувався у біноклеарний і враз наблизив ту світлу цятку до одного метра. То виявилися лісова красуня, квітка лілея. Від неї в різні боки йшло загадкове сяйво, ніби то сяяли самі зорі небесні. Це сяйво заворожувало, притягало незбагненним чином і чоловік під тим чар-зіллям простяг до нього руки, потім кинувся стрімголов навпростець. Та не довго йому вдалося перти крізь нічні хащі та буреломи. Ось він полетів сторчака головою вперед й… грудьми настромився на велику гостру гіляку впалого стовбура дерева. Гострий кілок пронизав саме серце… Здавалося б – все, це кінець, смерть неминуча. Але ні, чоловік ні разу не відвів погляду свого від тієї чарівної квітоньки і можливо саме це його спасло, оживило. Поволі підвівся, схопившись лівицею за рану, яка добряче кровоточила. Ступивши декілька кроків, мандрівник відчув, що кровотеча припинилась незрозумілим чином, але рана дуже і дуже боліла. Та чоловік і далі ступав крок за кроком, при цьому говорячи про себе – «Ти сильний, ти зможеш побороти силу болю…» – І що? А таки допомогло, рана затягувалась, серце бухкало в повну силу, ганяло кров по жилах як ото бистрая й шалена вода у гірськім потоці.
Лілея чарувала, манила і… ніяк не наближалася, хоч чоловік здолав вже не один десяток кілометрів нічним лісом. Він геть забув, що недавно був смертельно пораненим, натомість у його думках пропливало все відоме про цю чарівну квітку.
Її славили різні народи за минулі тисячоліття й століття. Квітку знали у Давньому Єгипті, Китаї, Персії. Ця квітка є елементом герба Франції, її до нині шанують люди по всьому світі. А сама назва квітки походить від давньогрецького слова лі, що означає білизна, біла лілея. А в українців дана квітка здавен символізує невинність, красу і благодать. Пресвята Діва також асоціюється з білою красою лілеї. Існує легенда, за якою Гавриїл прийшов до Діви саме з тією квіткою в руках у день Благовіщення. До речі, всі ікони на яких є згаданий архангел, прикрашені гілкою лілеї. З Давньої Греції зберігся міф про те, що перші квіти лілеї були вирощені з молока самої Гери. Мати, бажаючи нагодувати своє чадо – Геракла, дала йому груди, але той відштовхнув їх, в цей час на землю впали крапельки материнського молока. Згодом на тому місці виросли прекрасні білі лілеї.
Все це та багато іншого миготіло в думках чоловіка, коли він біг і біг. Він біг доти, доки перші промені сонця не пробились крізь густі крони великих дерев. Тоді мандрівник раптово став, мов вкопаний. Ось вона, ось та Краса біля його ніг! На білосніжних пелюстках затремтіли крапельки ранкової роси від збудливого подиху зачарованого гурмана краси, коли він прихилив коліна перед цією величчю. Руки самі тягнулись до квітки, торкались ніжно її, але ні, не рвали чомусь, просто не могли того вдіяти… І так той чоловік милувався красою аж до полудня, коли вже стало спекотно навіть у цьому Богом забутому місці…
Пізніше чоловік не раз розглядав страшний шрам на своїх грудях в області серця, дивувався, гірко плакав і нервово реготав. Він знав про цілющі властивості лілеї, знав, що їх люди використовують здавна, але не знав, що вони мають таку величезну силу. Нарешті до нього прийшла віра у чудеса, у силу чарівної краси і він усвідомив, що його тепер ніколи й ніхто в іншому не переконає…
Віктор Аверкієв
10.06.2017
Теребовля
