Замкова криниця знаходиться в північно-західній частині замкового подвір`я. Криниця кам`яна. Перший ряд кам`яної кладки знаходиться дещо нижче рівня сучасного замкового подвір`я. Зараз над криницею в цілях безпеки встановлено дерев`яне перекриття. Враховуючи локалізацію криниці, грунтовне її дослідження можливо здійснити лише розглядаючи дане питання крізь призму функціонування Теребовлянського замку.
Теребовлянський замок знаходиться на скалистій Замовій горі (51 м), що зі сходу омивалась р. Гнізною, із заходу та півдня – її притокою Пичинією.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Оскільки замок мав кілька етапів забудови, розглянемо питання виникнення і функціонування криниці відносно цих етапів.
І етап ХІ-ХІІІ ст. Замок Князя Василька
Перший замок в Теребовлі було закладено в період князювання Василька Ростиславовича (1067(1064)-1124). Точна дата будівництва замку невідома. Документальних джерел, котрі могли б допомогти точно визначити рік будівництва замку немає. На думку теребовлянського краєзнавця та архітектора М. Ковальчука, замок князь Василько почав будувати приблизно 1084 р., а остаточно знищений він був, вірогідно, в 1241 р. ордами хана Батия [3:116]. Колодязя в замку на той час не було: наші предки ще не знали способу копання у скелях глибоких криниць. Він з`явився значно пізніше. Підтверджує цю думку і дослідник Л. Чачковський. Він припускає, що вода до города була проведена підземним водопроводом з дальшої околиці, можливо, від горішньої течії потічка Пичинії [5]. М. Ковальчук, враховуючи рельєф місцевості і перепад висот, вважає нереальним таке водопостачання замку. На його думку, в замку були резервуари, де зберігались значні запаси води на випадок облоги [1:17].
ІІ етап XIV-XV ст. Замок Казимира Великого
За наказом польського короля Казимира Великого у 1360 р. на місці зруйновано ще в ХІІІ ст. княжого замку зводять новий. Жодних історичних описів чи малюнків замку знайти не вдалось [2:57]. Про його забудову ми можемо довідатись з описів замку Андрея Тенчинського. Оскільки замок Тенчинського виріс з Казимирівського і успадкувапв його планувальну структуру [2:57]. Криниця в замку з`являється саме в цей час.
На основі досліджень М. Ковальчука, посередині двору стояло житлове приміщення, тут же викопано криницю глибиною 45 м [2:58].
ІІІ етап XVI ст. Замок Андрея Тенчинського
Внаслідок частих нападів татар Теребовлянський замок став непридатним для оборони. Тому, у 1534 р. краківський каштелян Андрей Тенчинський власним коштом розпочав капітальний ремонт замкових стін та його внутрішніх споруд. Замок відновили дуже швидко – всього за кілька місяців. Насамперед було відремонтовано мури, а на місцях їх повного знищення побудовано з деревяних брусів комори на високих фундаментах. У замку була одна сторожова вежа, що знаходилась з північного боку. У 1551 р. за наказом скарбника великої корони було створено комісію, яка детально оглянула споруду і склала для польського уряду інвентарний список [1:53]. Про криницю теж довідуємось з матеріалів інвентаризаційного акту. Він вказує, що перед пекарнею – криниця. Над криницею деревяне колесо, що тягне воду, з коловоротом, ланцюгом і двома окутими залізом відрами [6:101].
IV етап XVII ст. Замок Олександра Балабана
У 1631-32 рр. стараннями старости міста Олександра Балабана було споруджено новий замок. У плані замок має неправильну, видовжену форму п`ятикутника, що повторює конфігурацію гори. Він має три вежі, що сполучались високими стінами. Стіни і башти забезпечені бійницями для ведення вогню з гармат і ручної зброї. Залишки цього замку збереглись до сьогодні. Після закінчення будівельних робіт сейм скерував до замку ревізорів, які мали прийняти новобудову. Документи ревізії дають уявлення про те, як виглядав тоді замок, однак, в них немає згадок про криницю.
Люстрація замку проведена в 1664 р., описує, що «… на подвір`ї гарні кімнати та покої муровані. Є і другий дерев`яний будинок і криниця мурована» [2:75].
Проведена в 1730 р. ще одна інвентаризація замку фактично повторювала люстрацію 1664 р. і містить згадки про криницю: «… є і другий дерев`яний будинок, а також і третій будинок, кухня, пекарня і криниця мурована» [2:75].
В 1699 р. Теребовлянський замок втратив своє стратегічне значення. Серед руїн замку відремонтували лише старостинський палац, де продовжував проживати староста і відбувалися міські і земські суди. Коли в 1765 р. старостинський палац став аваріійним, суди перенесли до міста [3:160].
Наприкінці XVIII ст. Теребовлянському замку уже ніякої уваги не приділялось. Його стіни і вежі під впливом природних чинників, а то і недобросовісних людей помалу руйнувались. Будь-яка реставрація чи консервація не проводилась, оскільки австрійському уряду історія замку була чужа. Фортеця викликала зацікавлення лише в гостей міста, які з його мурів любувалися навколишніми краєвидами [3:180].
На початку ХІХ ст. австрійська влада розібрала внутрішні приміщення замку і побудувала серед фортечних мурів казарми. Зважаючи на те, що будівлі замку використовувались під казарми, можна припустити, що в цей період криниця діяла, нею активно користувалися і мали утримувати в доброму стані, оскільки іншого джерела водозабезпечення поблизу не було.
Хазяйнування австрійських солдатів на території замку завдало йому великої шкоди. Камінь з фортечних мурів безборонно брали на різні будови. Повністю із фундаментом були розібрані руїни старостинського палацу. У 1880 р. казарми в замку ліквідували [3:197]. З цих даних можна зробити висновок, що після того, як австрійські військові покинули Замкову гору, криниця перестала використовуватись, згодом стає непридатною для водопостачання, оскільки в першій третині ХХ ст. виникла необхідність її відновити.
Наприкінці 1920- початку 30-х рр. з ініціативи комісара міста Сильвестра Комісевича і бургоміста Казимира Міссони на замку проведено реставраційні роботи [1:58]. Заходами Подільського товариства в Теребовлі були відслонені до самого низу нижні кондифнації південної та західної башт та фундаменти казематів вздовж північної стіни обводових мурів. Вздовж східної стіни відкриті долішні частини рівнобіжного муру з давнішого замку. В середині замкової площі, від сторони західного обводового муру, відкопано аж до низу замкову студницю глибиною 45 м [5]. Воду з неї діставали насосом, таким чином гості були забезпечені водою [3:349-350]. Головну вежу фортеці розчищено, в ній відкрито корчму. В східну стіну фортеці вмуровано плити з прізвищами теребовлянців, які зробили найбільший внесок у впорядкування території [1:58].
Відомо також, що в 30-х роках з ініціативи магістрату на Замковій горі в приміщенні північно-східної вежі відкрито історико-краєзнавчий музей. Він діяв до приходу радянських військ в 1939 р., після чого його зруйнували [6:52-53]. Зважаючи на ці дані, а також спогади Смалиги М., котрий пригадує, що до Другої світової війни над криницею на рівні грунту була встановлена кам`яна плита приблизно1,5*1,5 м з діркою посередині, куди була вмонтована труба з помпою. Можна зробити висновок, що криниця діяла до початку війни.
За період війни і перші післявоєнні роки даних про криницю немає, проте у 1947 р. у Теребовлі відбулись події, що проливають світло на питання функціонування криниці в цей час. У 1947 р. у місті було здійснено вбивство молодої дівчини, з метою приховання злочину, тіло кинули у (відкриту на той час) замкову криницю. На 1947 р. криниця була недіючою (спираючисть на розповіді місцевого населення це можна пояснити наступним – перед початком війни, коли стало зрозуміло, що до міста ввідійде радянське військо, польські солдати протягом тривалого періоду часу завозили на замкове подвір`я землю, можливо, тоді ж в криниці було влаштовано перекриття). Коли тіло дівчини дістали з криниці, воно було сухим, тобто води там не було.
Після цих подій криниця була закрита, спочатку металевими рейками, згодом цілком (можливо на металевий каркас було встановлено дерев`яний настил). З 1960-х до 1990-х років сліду криниці на замку не було.
Перед святкуванням 900-річчя Теребовлі п`ятеро активістів, серед яких був краєзнавець, автор путівника по Теребовлі, директор Теребовлянського історико-краєзнавчого музею Зінчишин І.І., відкрили криницю і спустились на її дно. Спуск зайняв 25-30 хвилин, тоді глибина криниці була 31 м.
В 2008 р., коли Теребовлянський замок ввійшов до складу НЗ «Замки Тернопілля» та на його базі було створено Теребовлянський відділ заповідника, криниця була перекрита металевою решіткою з залізничних рейок та арматури, яка була забетонована по колу. Діаметр видимого отвору становив 1,5 м.
В 2012 р. над криницею в цілях безпеки працівниками Теребовлянського відділу НЗ «Замки Тернопілля» було встановлено дерев`яне перекриття.
11 квітня 2016 р. працівниками управління ДСНС в Тернопільській області було здійснено огляд замкової криниці. Першочергово були проведені заміри якості повітря криниці на випадок загазованості. Аналіз складу повітря відповідав нормі, що дозволило провести подальші дослідження. Встановлено, що на момент дослідження глибина криниці становила 29 м. Криниця мурована в два ряди бутовим каменем – місцевим пісковиком. Верхня її частина (орієнтовно 1,2 – 1,5 м від поверхні) складається з рубленого каменю правильної форми. На глибині 3-3,5 м від сучасного дна в кладці є фрагмент, ймовірно, природнього каменю вапнякової породи. Висота фрагмента 0,7-0,8 м. Даний фрагмент проходить через усе коло криниці. Криниця має конусну форму. Діаметр верхньої частини складає 2,2 м і йде на звуження донизу, де, відповідно, становить 1,6-1,7 м. Сучасне дно криниці завалене камінням та фрагментами перегнилої деревини.
Чимало гіпотез точиться довкола питання зв`язку замкової криниці з підземними ходами. Так, у книзі Ковальчука М. «Теребовлянський замок: Історична розвідка», що вийшла друком 1997 р. у Львові детально досліджується питання підземних ходів під Теребовлянським замком. Автор висловлює гіпотезу про можливість існування підземного ходу, який починався саме в криниці. Спростувати чи підтвердити таку версію можна лише шляхом проведення розкопок замкової криниці.
Віктор Аверкієв, Тетяна Думська
