Академік Віктор Гаврилюк: «Відкриваю те, що люди знали віками»

Біля 3-х годин тривала наша розмова з академіком Віктором Гаврилюком. Звісно, найпершим чином журналіста цікавить біографія та життєвий шлях співрозмовника, отож ми й попросили відомого в Україні лікаря-реабілітолога розповісти про все, як кажуть, “від початку”, – пише zhitomir-online.

Виявилося, що майбутній академік Української міжнародної академії оригінальних ідей народився у серці концтабірного ГУЛАГУ – у Магадані, де його батьки, вихідці із Тернопілля та Рівненщини, відбували покарання за участь у підпіллі УПА, а якщо простіше – за “бандерівщину”. Магадан відомий надмірно суворим кліматом, але табірне життя смертників було побудоване таким чином, щоб усі, хто у ньому з’являвся, залишався тут навіки. Видобуток золота, вугілля та уранових руд довершував жорстоку руйнівну справу табірної каторги, і “зеки” та члени їх сімей витримували недовго. Від захворювань та холоду люди вмирали “пачками”. За будь-яку провину начальство карало дуже просто – розстрілом. Віктор Михайлович переконаний у тому, що більшість його нинішніх здібностей народилися саме там, у Магадані. Бо ж вижити в умовах “гулагівського” пекла вдавалося небагатьом. Найменше шансів залишитися живими було якраз у дітей, які не мали ні догляду, ні харчів, ні тепла. Проте якраз науку виживання за таких умов доводилося осягати кожної миті і на кожному кроці. Віктор Гаврилюк вважає, що суворе та жорстоке дитинство привчило його до життя в екстремальних умовах, яке дивним чином загартувало його характер та волю. Місцеве населення, евенки та ескімоси, навчало дітей “ворогів народу” багатьом секретам використання у якості їжі дарунків нехитрої флори “сонячного” Магадану. Трави і навіть сирі гриби, які з’являлися там упродовж короткого літа, ставали неабиякими делікатесами. Вихід із табору для усіх його “жителів” суворо заборонявся, однак малеча оминала загорожу з “колючки” і забігала у гості до розташованих неподалік чумів оленеводів. Ті вочевидь розуміли, що дітвора перебуває на межі дистрофії, тоді найрадикальнішим засобом підвищення імунітету виявлялася оленяча кров. Ті “сеанси” відпоювання Віктор Михайлович і досі вважає одним із могутніх факторів свого порятунку. А ще запам’ятав він багатьох людей, які потрапили до табору за всілякі “контрреволюційні” злочини, бо були там дуже цікаві, видатні та прославлені люди: академіки-лікарі, вчені, військові льотчики. А скільки священиків всіляких конфесій “мотали” термін ув’язнення в умовах магаданської мерзлоти! І хоч зовсім маленьким був серед табірної спільноти Віктор Гаврилюк, але саме там він почав сприймати те, що Бог є закон, за яким потрібно жити і який людина не має права порушувати. Вже пізніше, коли у шестирічному віці він прибув на материнську Рівненщину, де згодом пішов до школи, отой моральний імператив був для нього дороговказом, що діяв звідкілясь “згори”. “У шкільні роки мене тягнуло до цікавих людей, а надто – до казкової української природи, яка на фоні магаданських “пейзажів” здавалася справжнім раєм, – продовжує розповідь Віктор Гаврилюк. – Якщо потрапляв у складні ситуації, покладався на власні сили, кмітливість та вже здобутий “досвід” заполярного виживання”. Він згадав, як у 5-му класі отруївся халвою, тож лікувався виключно за допомогою рослин із “зеленої аптеки”, які росли довкола. Вже у пору юності загартовував себе у спорті: займався популярним на Рівненщині спідвеєм, а також військово-прикладними видами. Пізніше такий життєвий гарт та відмінна спортивна підготовка дали можливість проявити себе у ролі каскадера, а під час служби у війську Віктора Гаврилюка посилали у далекі закордонні “відрядження”. Замолоду вважав себе повним сил, енергії, завзяття та знань, тож хотілося слави, здолати вершини, які виринали у міру того, як Віктор дорослішав, мужнів та починав розуміти ті проблеми та біди, які найбільше докучали людям . Чи не вперше у житті задумався над тим, як допомогти людині у часи наступу недуги, коли захворіла його мати. Почав замислюватися, почав спостерігати, зосередив свою увагу та душевну енергетику на тому, що спричиняє хвороби, а головне – як можна подолати її наслідки. Звісно, опирався не лише на власну спостережливість, інтуїцію та здобутий життєвий досвід. У нагоді стали певні напрацювання народних цілителів, які застосовували давні методи лікування складних захворювань. Таким чином створив рецепти для приготування своїх концентратів – бальзамів, які мали властивості активізації імунної системи. Один із бальзамів має назву “Давид”, який допомагає у випадках появи мастопатії, фібріоми, а ще один бальзам “Вікторія” є помічним для тих, хто має проблеми із захворюванням щитовидної залози. На запитання про те, яким чином чоловік без спеціальної лікарської освіти так глибоко опанував секрети відновлення і реабілітації людей із, здавалося б, невиліковними хворобами, Віктор Гаврилюк відповідає дуже просто, хоча й так само вичерпно: “Я відкриваю те, що люди знали віками”.

Ще один напрям, або навіть цілий розділ у напрямі реабілітації хворих, яким допоміг Віктор Михайлович, – це так звана резонансна терапія за його ж методом. Суть її полягає в активізації стовбурових клітин людського організму без будь-якого фізичного втручання. Тобто, без хірургічних пересадок, трансплантацій чи вливу фармакологічних препаратів. І тут Віктор Гаврилюк каже, що найбільше для своєї методики магнітно-резонансної реабілітації він запозичив у народних обрядах, здебільшого забутих і точно маловивчених з точки зору сучасної медицини, психології та реабілітології. Адже не секрет, що у давнину багато хвороб, запалень чи поранень лікували за допомогою заговорів, пісень, у тому числі й обрядових. Сьогодні важко, а якщо точніше – просто неможливо, віднайти бабцю, яка знала б ті пісні, обряди, що були побудовані на магії магнітно-резонансної дії звуку. А медицина вже давно встановила та вивчила властивості основного будівельного матеріалу людського організму – його стовбурових клітин. Але використовуються ці знання однобоко і з “нахилом” на хірургічне втручання, пересадки та трансплантації. Віктор Гаврилюк переконаний, що є інший шлях впливу на стимуляцію росту чи оновлення стовбурових клітин в організмі людини. Його методика з використанням запису спеціального “звуку” на касеті (з 1995 року) допомагає хворим упродовж кількох сеансів подолати важкі недуги. Найяскравішим проявом та чудодійним результатом такого впливу магнітно-резонансної дії є численні випадки успішної реабілітації хворих на сколіоз, кіфосколіоз, хворобу Бєхтєрєва, які долали хворобу ледь не на очах своїх рідних у ході всього-на-всього кількох сеансів. Віктор Гаврилюк пам’ятає усіх своїх пацієнтів, усі обставини та деталі їх одужання. Люди на візках, у корсетах та на милицях, як кажуть, на очах ставали повносправними, повноцінними та абсолютно щасливими людьми. Відомий нині фотохудожник із Рівного Олександр Майструк до зустрічі з Віктором Гаврилюком два роки непорушно лежав. Колишнього військового льотчика кваліфікували як невиліковного інваліда з діагнозом “хвороба Бєхтєрєва”. Зустріч із Яною Штанько, яка захворіла на кіфосколіоз і була “закута” у корсет, який нічим їй не допомагав, повернула Яну до повноцінного життя, до подолання наслідків тяжкої недуги. Вона стала матір’ю, народивши трьох діточок. Житомирянку Світлану Савицьку, яка хворіла на тяжку форму сколіозу і носила корсет, Віктор Михайлович розпочав лікувати у залі кінотеатру імені Івана Франка, а вже через кілька сеансів Світлана забула про свою колишню хворобу.

Віктора Гаврилюка неспроста називають лікарем-реабілітологом. Адже чимало своїх пацієнтів він супроводжує у процесі їх одужання та у ході відновлення і зміцнення нормальної життєдіяльності. Для цього організовує марафонські велопробіги-експедиції, куди вирушає зі своїми недавніми пацієнтами. Велосипедні подорожі – то ціла сторінка лікувально-оздоровчої діяльності, унікальні властивості якої Віктор Михайлович ще має деталізувати й узагальнити. Хіба можна було уявити, як нещодавно безнадійно хворі діти разом із своїм наставником, другом і лікарем здолають тисячі кілометрів на велосипедах.

– На велосипедах, у національних спортивних костюмах, лише зі спальними мішками, карематами і мінімальним запасом їжі, ми вирушили у путь, що пролягала через найбільші держави світу, – розповідає Віктор Гаврилюк про один із своїх велосипедних марафонів з України до Сибіру. – Звісно, було нелегко, – продовжує Віктор Михайлович, – але за досить короткий час діти звикли до навантажень. Бувало, проїдемо за добу десять кілометрів і все. Погода погана та й рельєф шляху також додає складнощів. Однак, коли ми проминули Уральський хребет, попутний вітер нас супроводжував аж до Магадану. Тоді за добу ми, бувало, проїжджали по три сотні кілометрів. Ночували у спальних мішках, харчувалися по-всякому. Спілкувалися з населенням, навіть прес-конференції за нашою участю влаштовувалися. Був випадок, у Казахстані, де про візи ми завчасно не подбали, бо ж законодавство скрізь швидко змінюється. Довелося звертатися аж до Президента Казахстану. До нас поставилися дуже чемно і навіть сердечно. Перед початком експедиції казали про небезпеку на дорогах, про бандитів, яких на такому велетенському відрізку подорожі може бути багато. Натомість, нас зустрічали з цікавістю, здебільшого підтримували та допомагали. Бувало, навіть до ресторану харчуватися запрошували. Втім, головного ми досягли, здолавши десяток тисяч кілометрів, а діти отримали найцінніше – переконання у тому, що вони здатні на те, на що не наважувались навіть підготовлені спортсмени. До речі, – каже Віктор Михайлович, – і зараз мені пропонують очолити експедицію з дітьми, що прагнуть вилікуватись.

Сьогодні академік Віктор Гаврилюк – дуже відомий чоловік. Можна сказати, академік зі світовим іменем. Аякже, був у багатьох країнах Європи, де влаштовував семінари, сеанси, зустрічі. Він зауважує про те, що ставлення за кордоном до його занять, до його методик та досвіду зовсім інше, ніж в Україні. У себе на Батьківщині Віктор Михайлович мріє про всенародний всеобуч, про те, що люди звертатимуться не лише до лікарів та до аптечної мережі, але й до традиційно народної медицини. Він не лише мріє та виношує певні наміри, але й діє. Влаштовує семінари, прагне спілкуватися зі своїми пацієнтами. Бувало, вислуховував та “обстежував” хворого по телефону. Особливо цікавим та багатогранним спілкуванням із людьми Віктор Гаврилюк вважає листування. Написаний рукою людини текст, на його думку, передає набагато більше інформації, ніж спілкування електронною поштою чи через популярний нині скайп. А взагалі, великі сподівання та надії покладає В.М.Гаврилюк і на поширення лікування методом магнітно-резонансної терапії, для чого варто лише замовити відповідний СД-диск із абсолютно простою інструкцією для використання у процесі лікування та реабілітації. Віктора Гаврилюка можна назвати академіком ще через одну обставину – він має багато прихильників і послідовників-учнів, які працюють сьогодні в Англії, Чилі, Португалії, Австрії, Індії. Втім, академік вважає себе не лише вчителем, майстром, наставником, але й учнем. Учнем природи, свого народу, який прагне доторкнутися до віковічних надбань мудрості предків, щоб нащадки могли корисно застосовувати набутий досвід і поповнювати його цікавими та потрібними здобутками. Створений ним Клуб та авторський центр, заснована за його участі громадська організація “Великий волхв”, що виникла у нас на Житомирщині (селище Нова Борова Володарськ-Волинського району), заснований також за його участі міжнародний фестиваль “Психо”, який вперше пройшов у столиці України ще у 2000 році, – все це лише епізодичні моменти та фрагменти велетенської роботи, яку проводить цей вже немолодий, але сповнений бадьорості, переконливості та сил чоловік, що поринув у поклади мудрості людства, який шукає та знаходить могутні резерви людського організму. Важко однозначно та вичерпно відповісти на запитання: а хто ж такий Володимир Гаврилюк? До речі, сам Віктор Михайлович ніколи не називав себе екстрасенсом, магом із енергетики. Він ніколи не рекламує своїх здобутків та набутих здібностей, досвіду з реабілітації та висновків, які робить на основі спілкування з людьми, що сподіваються на поміч. Виходячи з усього, чого досяг, що здобув у своєму житті Віктор Гаврилюк, він дуже нагадує легендарно відомих українських характерників, а до кола його друзів та сподвижників входять і Володимир Пілат – відомий в Україні засновник мистецтва бойового гопака, і Володимир Голтис, якого в Україні знають як автора тренувально-оздоровчої методики “Цілющий імпульс”, і багато інших відомих і менш популярних народних цілителів, лікарів і науковців. До речі, академік Віктор Михайлович Гаврилюк має гарну репутацію у середовищі медиків. Йому неодноразово пропонували роботу в клініках, лікарнях, адже чимало лікарів прислухаються і використовують у своїй роботі методики та поради В.М.Гаврилюка. Проте сам Віктор Гаврилюк переконаний, що медицина вкупі з фармакологією сьогодні перетворилися в одну з прибуткових бізнесових галузей, де здоров’я людини стоїть не на першому місці. А тому й працює на тих засадах, які найближчі до народу, які зрозумілі і правдиві. У цьому, мабуть, і сила Віктора Гаврилюка, у цьому – його призначення і величний смисл.

Віктор Радчук

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram