Російський опозиційний журналіст Олександр Солдатов, відомий своєю відкритою критикою на адресу РПЦ Московського Патріархату, поділився своїми враженнями від паломництва в Почаївську Лавру УПЦ МП.
«Свята Русь в оплоті «бандерівщини». Що на тлі відділення УПЦ від Москви відбувається в столиці «москвофільства» – Почаївській лаврі в Західній Україні.
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Україна як ніколи близька до автокефалії (повної незалежності) своєї православної церкви. Такі висновки зробив президент Порошенко після своїх 7-годинних переговорів у Стамбулі з Вселенським Патріархом Варфоломієм 9 квітня. 18 квітня президент направив патріарху офіційне звернення про автокефалію, а 19-го те ж саме зробив український парламент. Київська влада чекає, що довгоочікуваний Томос про автокефалію константинопольський Синод видасть в травні. Завдяки йому, «повернуться в канонічне поле» дві найбільші «розкольницькі» церкви світу – Київський патріархат (більше 5000 парафій) і УАПЦ (близько 1500 парафій).
Однак найбільш шумна частина українського православ’я проти автокефалії. На тлі війни в країні відбулася поляризація і радикалізація суспільних настроїв. Особливо ж це торкнулося церкви Московського патріархату (УПЦ МП), яка вважає себе «єдиною канонічною». Їй належить більшість українських парафій – понад 11000. Справжньою столицею «москвофільства» стала Почаївська лавра, розташована в західній Тернопільській області.
Градус настроїв заміряв у великодні дні кореспондент «Нової газети», що став першим російським журналістом, що дістався до Почаєва за останні чотири роки.
Свята Русь, але без Путіна
«За чотири роки бачив тут всього чотири машини з російськими номерами, – розповідає мені жебрак Віталій, який збирає милостиню перед святими вратами Свято-Успенської Почаївської лаври. – Зате автобуси з Польщі приїжджають кожен день, багато машин зі Словаччини, Німеччини … »Україна розвертається обличчям до Заходу і спиною до Росії – це тепер можна прочитати в будь-якому розкладі провінційної автостанції.
Що б там не говорила київська чи московська пропаганда, але люди голосують ногами і гаманцями: автобусів в Польщу – десятки кожен день, в Росію – добре, якщо один.
На довгих лаврських богослужіннях урочисто виголошується ім’я «великого господина и отца нашего Кирила, святейшего Патриарха Московского и всея Руси». Не те щоб Кирила в Лаврі якось особливо люблять – в листопаді минулого року братія навіть направила Архієрейському собору в Москву протест проти його екуменічної активності, зближення з католиками. Біля самого входу в лавру красується гігантський плакат, на якому зображено зелене дерево Православ’я і непривабливі сірі гілки, що від нього відпали – «католицизм», «протестантизм», «унія» … Але урочисте поминання патріарха – своєрідна фронда українській владі і нагадування про «екстериторіальний» статус Почаєва.
Оточений греко-католицькою Галичиною, Почаїв і його околиці (в радіусі приблизно 20 км) відчуває себе таким собі «острівцем Святої Русі» і чекає швидкого приходу «православного царя-визволителя». Розповідають, як недавно – з найкращими намірами – в лавру приїхала група українських спортсменів-інвалідів, призерів Паралімпіади.
Зрозуміло, спортивну форму інвалідів прикрашала національна символіка: жовто-блакитні прапори і герб-тризуб. Візочників просто виставили за ворота: представник монастиря пояснив їм, що на території святої обителі заборонена «язичницька символіка». При цьому імперський двоголовий орел язичницьким тут не вважається.
З розмов з паломниками і мандрівниками з’ясовую, що при всьому своєму «москвофільстві» особливих ілюзій щодо Путіна та взагалі влади РФ вони не мають. Їх уявний погляд звернений вглиб історії – в епоху Івана Грозного або, щонайменше, Миколи II.
Мандрівник Олександр – дуже колоритний, з пишною рудою бородою, обвішаний клунками і мішками, – ділиться «Почаївським переказом»:
«Є вже таємний цар, якого миропомазали старці на Афоні. У цьому році він може відкритися світові, коли відзначатимуть 100-річчя убивства царя-мученика і його сім’ї в Єкатеринбурзі. Путін царя не прийме, і почнеться в Росії війна за Русь Святу. Не така, яка була на Донбасі в 2014-му, а справжня. Але цар здолає Путіна, і відновиться Свята Русь на короткий час. Сяде же цар на всеросійський престол не в Москві, а в Києві … Ну а потім вже, як в Апокаліпсисі написано, прийде Антихрист. І буде смута, якої не було від створення світу ».
Смак народного православ’я і Таємниця Януковича
Такої концентрації живого, «народного» православ’я, яка збереглася в Почаєві, немає більше ніде – ні в Києво-Печерській лаврі, ні – тим більше – в Сергієвому Посаді. З усіх кінців України в обитель звозять інвалідів, біснуватих, розумово відсталих, очікуючи чудесного зцілення від стопи Божої Матері, відбитої на Почаївській горі, і мощей преподобних Іова та Амфілохія. Останній, до речі, жив не так давно (помер в 1970-ті) і прославився зціленням недужих, причому використовував не тільки молитву, а й ліки, і медичні методики. Крім болящих, в монастир стікаються мандрівники, блаженні, кликуші, причому намагаються пожити в Почаєві якомога довше. Над входом в храм преподобного Іова навіть красується оголошення: «Ночувати в храмі довше 7 днів; не благословляється». Кажуть, ще кілька років тому на монастирському подвір’ї виступав хор сліпців.
Читайте також
При такій концентрації народного благочестя інтенсивне духовне життя не вщухає в монастирі цілий день. Святі врата відкриваються о 4.30 ранку, після чого вибудовується довжелезна черга до мощів преподобного Іова. Ще довша (оскільки рухається повільніше) черга в розташовану поруч печери преподобного. Її відвідування – справжній православний «екстрим»: в печеру веде тонкий лаз, який приховує два крутих повороти, причому в різних площинах. Якщо потрапити в печеру (а одночасно там може вміститися до 7 осіб) порівняно легко: треба повзти, вивертаючись по вузькому лазу, вниз, то піднятися значно складніше: треба підтягуватися по мотузці однією рукою. Багато прочан сприймають це як «тест на благочестя»: людина високого духовного життя вилазить з печери легко, а грішник – застряє у вузькому отворі між камінням. Зрештою, вибираються з печери всі – допомагає черговий послушник.
Почаїв славиться своїм «апокаліптичним духом»: напівлегально в храмах монастиря роздають «Почаївські листки», що викривають головні «відступлення» нашого часу. Найбільше уваги приділяється ІПН, штрих-кодами і електронним чіпам в паспортах або на банківських картках.
Популярно пояснюється, що штрих-код містить три шістки – апокаліптичне число звіра, а чіп – це прообраз печаті антихриста, який, в обмін на видимі зручності, привчає людину бути частиною світового «електронного концтабору», прилучає його до «цифрового рабства», що дозволить прийдешньому антихристу маніпулювати волею людей, вести їх від Бога в вічну погибель. Події на сході України інтерпретуються як війна антихристових сил Заходу проти Святої Русі, бичуються «антихристові секти» католиків, протестантів і православних «розкольників».
У Почаєві і навколо нього створена особлива субкультура, яка можлива, напевно, тільки в такому анклаві, в оточенні чужого, «єретичного» і «відступницького» середовища. Над маленьким містечком, населення якого навряд чи перевищує 10 тисяч чоловік, виблискують десятки золотих куполів: крім власне лаври, це ще й кілька парафіяльних і цвинтарних храмів, а також храми при готелях, яких в Почаєві незліченна безліч. Навіть деякі магазини побудовані в характерному храмовому стилі – з куполами і вівтарними апсидами
У довколишніх селах – теж храми в російському стилі, з восьмикутним хрестом і золотими цибулинами, а на вулицях нерідко зустрічаються бородаті дядьки і жінки в довгих сукнях. А це, між іншим, Тернопільська область – оплот «бандерівщини»!
Етнічна ідентичність тут дещо розмита: хоча говорять українською мовою, але українцями себе як правило не вважають, а в самому монастирі та навколишніх храмах служить чимало молдаван. В УПЦ МП вважається, що Почаїв потрапив під контроль «молдавської мафії». Що, до речі, лише зміцнює його «екстериторіальний» статус.
До честі Почаєва треба зауважити, що такої нестримної комерції, як в російських монастирях, на його території не спостерігається. Якщо в Троїце-Сергієвій лаврі різними церковними лавками забито кожне вільне приміщення, то в Почаєві лише один великий магазин і одна маленька ікона лавка. Є безкоштовна трапезна і можливість безкоштовного нічлігу в храмі. Більш якісне харчування надає трапезна при «готелі для прочан» (монастирському готелі на 500 місць), але і тут можна вкластися з обідом в 30-50 гривень (1-2 долара). Крім безкоштовного розміщення в храмі, є варіанти на будь-який гаманець: від 10 гривень за ніч за ліжко-місце в 10-місному номері до 1400 гривень за номер «люкс» в 4-зірковому готелі.
Незважаючи на економічну кризу, в монастирі не припиняється будівництво: останні роки постійно розширювали «готель для прочан», тепер облаштовують паркінг і окремі, автомобільні святі врата. Класичний архітектурний вигляд лаври, що склався до XIX століття, буквально підірвав новий 33-купольний Преображенський собор, будівництво якого завершилося в 2013 році – в останній рік правління Януковича. Монастирське начальство стверджує, що він входить в п’ятірку найбільших храмів Європи – в загальному, можна порівняти за розмірами з московським храмом Христа Спасителя. Доробити собор так і не встигли – до сих пір в ньому не застелені підлоги, усюди цементний пил. Зате стіни прикрашають недоладні розписи в рожево-блакитних тонах з періодичними вставками в інших стилях – еклектика! Служать в цьому соборі нечасто, віддаючи перевагу «намоленому» Успенському собору зі стопою Божої Матері і чудотворною Почаївською іконою, яка висить на стрічках над царськими вратами.
Втім, новий собор таїть в собі деяку таємницю. Два його вівтарі – північний і південний – освячені на честь двох святих з однаковим ім’ям, Марк.
Будівництво собору курирував особисто Янукович, вкладаючи в нього чималі суми своїх нажитих нелегким трудом коштів. Ось і подейкують тепер, що Марк – це ім’я президента-втікача в таємному чернечому постригу …
Загалом, багато таємниць зберігає Почаїв. Але головна його таємниця – непохитна віра в «матінку-Росію», гарантована європейською демократією і «нестримною» свободою слова, віра, вже неможлива в таких тонах в самій Росії» – пише російський журналіст.
