Він – метр пісні, композитор, музикант, режисер, співак… (перелік можна продовжувати). Андрій Підлужний (НІЧЛАВА) виявився не лише цікавим співрозмовником, а й доступною людиною і дуже відвертою. Попри те, що Андрій вже багато досягнув, під час розмови з ним складається враження, що знайомі багато років. Він не любить, щоб йому співали дифірамби.
Андрій Підлужний народився 2 лютого 1974 у місті Тернопіль. Заслужений артист України, Почесний Громадянин міста Тернопіль, Гордість Тернопілля, український співак, композитор, музикант, телеведучий, продюсер, лідер гурту «Нічлава» та колишній учасник гурту «Скрябін». Автор пісень, які виконують Тоня Матвієнко (“А може ти…”, “Мавка”), Тіна Кароль (“Ніжно”, “Не дощ”, “Шукай мене”, “Закрили твої очі”), “Скрябін” (“Мовчати”, “Спи собі сама”), Володимир Трач («Знаєш») пісні «Вставай Сонце», «Зоряний Ангел» і т.д. Має особисту зірку на “Алеї слави” в Тернополі.
– Андрію, нещодавно відбулась прем’єра твого кліпу «Вовки». Це як міні-фільм, в якому поєдналась і драма, і детектив, і трохи містики…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Так, ти права, кліп справді вийшов як міні-фільм, моя містична історія, яку я хотів розповісти глядачам. Вовк – це тотем українського народу! Вовками-перевертнями були козаки характерники – які володіли особливими магічними здібностями. Вовк – хижак, але це мудра тварина, яка ніколи не нападає першою. Мій Вовк – це наслідок вчинків жінок, плід байдужості, зради і брехні, яка призвела в кінцевому результаті до того, що люблячий чоловік перетворюється в звіра!
Знімали ми його в наших краях, у величному та містичному Збаразькому замку. Ми вперше відзняли відеокліп у новому сучасному форматі 4К, тобто це й перспектива на майбутнє. Дуже дякую пану Анатолію Маціпуру за дозвіл на зйомки! Дякую мегапрофесійному продакшну Андрія Шліхті та його дружині Тані Колесник «NEOLINE» за титанічну працю та чудове фільмування.
Родзинкою кліпу став автомобіль “Ягуар XJ6” 1968 року випуску, яким свого часу користувався президент США Річард Ніксон. Це авто Ніксон подарував Генеральному секретареві СРСР Леоніду Брежнєву, а той – першому секретарю Щербицькому. Потім раритет опинився в очільника МВС Щолокова. Після цього, його подарували Героєві соціалістичної праці з Борщова Щепановському. Згодом «Ягуар» потрапив до колекції Тараса Демкури який, в свою чергу, люб’язно погодився надати авто для зйомок кліпу.
Сукню для головної героїні пошила відома тернопільська дизайнерка Лідія Яніцька. Хутра та шкіру презентував турецький колега Ердал Оздемір з Ferrizo. Юля Квятковська робила зачіски та грим у тандемі з дівчатами з салону «Б’юті Клаб». Величезна підтримка була від очільників міста і просто знайомих та друзів.
– Серед акторів кліпу – і співаки Сашко Алексєєв, Ірина Новомлинська…
– Чому я залучив саме цих акторів? Є таке золоте правило шоу-бізнесу – принцип «мінімалізму» – повна відсутність або маленька кількість людей в кліпі для того, щоб, в першу чергу, звернути увагу на себе. Я повна протилежність існуючим «законам».
Гриць Драпак – з неперевершеним, драматичним та містичним голосом. Юра Гнатишин – найкращий ведучий та шоумен України. Ігор Хомко – ведучий, фахівець і просто красивий чоловік зі спортивною статурою. Юра Федуник – багатодітний батько, чудовий товариш і бізнесмен. На пару з Андрієм Гуралем – одним з найкращих аранжувальників України та учасником гурту «Нічлава» – мають 8 діточок. В Юри дві донечки й два синочки, а в Андрія – чотири хлопчики. Андрій Левченко – молодий, талановитий і креативний режисер, Сашко Алексєєв – боєць, актор, співак.
Я спеціально брав людей, різних професій, щоб показати, що в кожного бажаючого завжди є шанс себе показати та потрапити на великий екран! До речі, Ірина Новомлинська, тепер одна з учасниць гурту «СЕЛФІ», в останній момент приєдналась до нашої команди. Спершу на головну роль планувалась учасниця багатьох конкурсів краси Марта Резніченко. Проте для зйомок такого кліпу, де їй мала належати роль, такої собі, досвідченої жінки-спокусниці, Марта виявилась надто юною і ніжною. Вона дуже ефектно виглядала на фото, а в реальності, коли прийшла, я зрозумів, що вона дуже юна для такої складної ролі. Іринка врятувала ситуацію, за що я їй щиро вдячний! Також мене приємно здивував Сашко Алексєєв. Зазвичай він в побуті тихий, спокійний, а тут постав агресивним коханцем.
Окремо хочу відзначити Народного Артиста України Гриця Драпака, який своїм надприроднім красивим голосом додав шарму і справжньої містичності кліпу!
Я окрім своєї ролі, виконав і роль режисера кліпу. Хоч це і далеко не перша режисерська моя робота, але, думаю, для багатьох – так, нехай це буде дебют.
– Ти створив музичне оформлення до фільму «Король Данило» Тараса Химича, а саме саундтреком до стрічки є твоя пісня «НАВІКИ». Як тобі працювалося?
– Мені було дуже цікаво… Історія нашої держави, Середньовіччя… Ця композиція – це як відкрита рана. Тут і моє, особисте. Кажуть час – хороший лікар, але поганий косметолог. Той хто згадує минуле, ніколи не побудує майбутнє! Тому тепер я весь в нових піснях і проектах! Я свою роботу зробив більше, ніж якісно!
Щодо мого кліпу «Вовки», ще хочу додати, що прем’єра відбулась у Тернополі на Вечері Великих Прем’єр – «PRIME TIME TERNOPIL». Ми з друзями зробили красиве шоу і такі проекти будем продовжувати й надалі. Чимало моїх пісень дали старт багатьом артистам. Наприклад, Тоня Матвієнко «А, може Ти», Володя Трачу «Знаєш» і т.д. Я багато допомагаю молодим виконавцям і співпрацюю вже з відомими артистами!
Останнім часом я став одинаком, замкнувся на якийсь час, не підпускаю зараз до себе людей, тому що мені це зазвичай дуже дорого коштує, особливо осіб жіночої статі.
– Якісь події в твоєму житті трапились, що ти прийшов до таких висновків?
– Ну звичайно…
– І що тоді, серце Андрія Підлужного зараз вільне?
– Я навіть зараз про це не думаю, чесно. Хтось десь може подобатися. Я колись собі малював таку картинку. От я повертаюся з роботи ввечері та бачу нічний магазинчик. Я от, хочу яблук. Підходжу, а там все найкраще за день розібрали, залишилось лише надгризене, надбите. Я теж неідеальний, хоч поганих звичок немає чи забаганок… Багато з тих, хто мені подобався – вже заміжні чи мають хлопців.
– А от той випадок, про який ти писав у Фейсбуці, що ти прийшов у магазин і там за нове пальто двоє продавців попросили в тебе поцілунок. Це справжній, невигаданий випадок?
– Це справжній гумористично-невигаданий випадок (Сміється).
– Багато жінок сприймають тебе як красиву картинку, закохуються у твій образ, не знаючи душі?
– Ні, нічого подібного. Це помилкова думка. В мене шанувальниць, як таких, зараз взагалі не існує. В Тернополі я б не сказав, що я мегапопулярний. Так, підходять часто, впізнають, беруть автографи переважно жіночки з дітьми, але багато також чомусь вважає, що те, що я зробив – дурничка і навіть поводяться зверхньо. Окрім того, розумні чоловіки зараз не в моді. Тобто, якщо ти починаєш оперувати красивими словами чи епатувати віршами, – скоріше це викличе подив і страх.
Читайте також
– Я думаю, тобі просто «щастило» на таких жінок…
– Вже вердикт підписаний, що тернополянин, був би я «кієвскій»… Та й популярність має іншу, я б сказав темну сторону, наприклад, коли тобі дзвонять серед ночі невідомі люди, які невідомо звідки взяли твій номер і мовчать або хіхікають і кидають трубку. Вигадують плітки, вигадують і пишуть дурниці… Я знаю на 100 відсотків в мене немає зіркової хвороби і це можуть засвідчити мої друзі!
– Чимало тернополян і не підозрюють, що ти зараз знову живеш і працюєш тут, у Тернополі. Чому залишив столицю і повернувся?
– Київ мене в свій час дуже зламав, морально, хоч це було складне випробування я засвоїв цей урок і досвід! Чому повернувся? Розлучився з дівчиною, мріяв щось зробити для рідного міста, тому і повернувся.
– До Києва, я так розумію, повертатись не збираєшся. А як же більші можливості?
– Нічим особливим Київ мені не запам’ятався, хоча я прожив там більш, як 20 років, там багато приїжджих, які шукають кращої долі. Я б хотів, щоби більшість наших талановитих людей, які виїхали до столиці і вже чогось досягли, повертались назад у рідне місто і працювали тут, розвивали його. Якби на той час, коли я починав, було більше технічних можливостей розвивати свою музику, якась фінансова підтримка, я взагалі б туди не поїхав.
– Після повернення з Києва і «рейду» по наших телеканалах, я зрозумів, що мене бачать як людину, яка прийшла зайняти чиєсь місце. Хоча в мене є досвід роботи і телеведучого, і продюсера, я міг би цим досвідом ділитися. Я знаю і вмію багато чого. Чітко знаю як підняти телеканал на вищий рівень.
-Тобто є ностальгія за телебаченням?
– Я розумію, що наші місцеві телеканали мають не надто велике фінансування, їм складно на ці гроші виробляти якісний продукт.
-Якщо в тебе зараз запросили працювати на один з наших телеканалів, ти б погодився?
– Таких пропозицій точно не буде. Я вже своє переходив, перенудився.
Коли у Тернопіль повернувся в 2014-му, пішов працювати у магазин «Енергосвіт», відгукнувшись на пропозицію свого товариша. Я не плакався в подушку, не нарікав на життя і взагалі я вважаю що працювати не соромно. Допомагав товаришу розвивати бізнес. Я ходив на роботу повний робочий день. Але мав з собою невеличку гітару. Нові пісні придумував під час обідньої перерви. З мене всі сміялися, мовляв, артист батареї продає… Свого часу схожа реакція була, коли ходив на футбол з папкою для Сольфеджіо.
– Тобі це було потрібно на даному етапі життя?
– Аякже! Але я роботи ніколи не цурався…Я ж звик працювати з дитинства. Колись навіть у колгоспі працював. Моя мама – лікар кардіолог, пропрацювала понад 30 років на станції швидкої допомоги в Тернополі, тато – інженер. Батьки мене з дитинства вчили працювати: обробляв льон, садив картоплю, збирав буряки доглядав за кіньми… Тому я обожнюю село і все, що з ним пов’язане!
Так от там, на своєму робочому місці, в магазині, я брав маленьку гітару і писав. Саме так народилась пісня «Навіки» (саундтрек до фільму «Король Данило» – авт.).
– Важко писати пісні на замовлення?
– А я ніколи не пишу на замовлення. Це вже готові пісні, які почали виконувати на великій сцені. Наприклад, мої пісні, які співає Тіна Кароль – «Ніжно», «Не дощ», «Як Ти живеш…» – це чоловічі пісні.
– Як ти почав працювати з нею?
– Колись на каналі М1 працював такий хлопець Женя Огір, він був директором проекту «Твій Формат» на телеканалі М1 та гурту «Лєприконси», фронтменом якого був Ілля Мітько – мій незмінний товариш на програмі на М1, де я був дідом Андроном, веселим бороданем, якого згодом успішно «поцупив Дзідзьо». Ми з ними довго товаришували. Женя дуже любив мої пісні, ми з ним часто разом співали, грали на гітарі. Він казав, що не може зрозуміти, чому моїх пісень ніде не чути і я тримаю їх у шухляді. І от, коли він згодом став продюсером Тіни Кароль, а потім – її чоловіком, вони одного разу прийшли до мене в гості, і Тіна, послухавши 30 моїх пісень, сказала: «Берем всє!».
– Багато людей, які знають твої пісні зі сцени, з телебачення та радіо, але не знають, хто їх написав…
– Тому, що в нас немає культури поваги до автора. В нас здебільшого примітивна аудиторія, їй не важливо, хто автор, для них значення має, хто заспівав. Абсурд ситуації в тому, що вони в своїй «любові до виконавця» починають переходити межу і дізнавшись справжнього автора пісні, замість поваги, принижують його…
Чимало артистів настільки зжилися з піснями, що їм вони здаються вже їхніми рідними. Багато було і кумедних випадків, наприклад, з піснею «Вставай сонце», яка написана в далекому 1992 році, на ній виросло багато поколінь. На одному з державних екзаменів учень сказав: «А зараз до Вашої уваги пісня з реклами бензину «Енерджі» «Вставай Сонце». Ну от, розумієш! Який автор?
Взагалі українцям більш як 27 років музичні смаки формує 5-10 чоловік, які взагалі недотичні до музики. Там само як у Верховній раді сидять роками одні й ті ж 450 депутатів, які вирішують долю 45-мільйонної країни… Якби для мене музика – це були передусім гроші, то я мав вже золотий ланцюжок чи хреста по пупець (посміхається).
– Ти взагалі, природжений романтик?
– Судячи по піснях, думаю, що так. Романтичний вовк, причому останній в Україні (посміхається).
– А сценічні курйози бувають?
– Часто. Якось Олена Гарбузинська, менеджер гурту, яка мені завжди допомагає, запостила одну з старих пісень «Нічлава-Блюз» з фестивалю «Мелодія-94». Де ми отримали друге місце, перші були Скрябін, другі ми, а треті Брати Гадюкіни…
І от, за кілька годин до мене купа дзвінків, всі кажуть: «Ну ти й молодець, так признатись, відкрито…». Я не розумів, у чому я зізнався, аж поки не побачив заголовок опублікованої статті:«Гей я, не біда»… А мало бути «Гей, а не біда, полюбити козака».(сміємось разом)
– Крім музики, які в тебе зараз захоплення?
– Я колись професійно займався футболом. Люблю читати книги, обожнюю історію України… Зараз захопився «скиданням живота» – скандинавською ходою. Само собою, пробіжки у парку Національного Відродження, вуличні тренажери, щоб тримати себе у формі. Ходжу в тренажерний зал. Також нещодавно зайнявся бойовими мистецтвами.
– І що, тепер не палиш?
– Раніше я палив по 4 пачки сигарет в день. Смалив майже кожні 10 хвилин.
– На нервовому фоні?
– Ну ні, це була вже якась така звичка, бути майже постійно із сигаретою. Але одного разу я подивився фільм про Льва Яшина, воротаря номер один. І в нього від куріння почав сохнути палець на нозі, гангрена і смерть. Це в мене перший був такий дзвіночок. Через деякий час мені випадково розказали, коли їздили з концертами з Тартаком, про таку ж історію в одного чоловіка, який палив. Це був другий дзвінок. Третій – коли в мене самого, однієї ночі, почав боліти палець на нозі… Я кидав поступово, це було непросто, але я це зробив. Шостий рік не палю взагалі, навіть жодних кальянів.
– Який ти у побуті?
– Я абсолютно невибагливий. Навчився добре готувати, коли тривалий час жив сам. Варю супи, безліч салатів і різноманітних страв.
– Хтось тебе зустрічає, коли повертаєшся додому?
– У мене є кошенятко Буся, породи сибірська шиншила. В неї взагалі три клички – Буся, Шуша, Мурчіба. Це дивовижне пухнасте створіння… Часто, коли мені погано, вона допомагає подолати тривоги, навіть лікує. В мене був такий період, що й серце боліло, зараз цього немає завдяки їй. Вона дуже віддана і ніжна!
– Які у тебе стосунки із сином?
– Чудові! Він зараз навчається в Києві в університеті, тому і живе там з мамою, з моєю колишньою дружиною. Жив тут, навчався, поступив туди. Приїжджає до мене на літо.
– Над чим зараз працюєш?
– Зараз ми оновили гурт «Нічлава», в ньому тепер лише два учасники – я та чудовий музикант і аранжувальник Андрій Гураль. Крім того, я працюю над концепцією майбутнього нового кліпу, де планую відзняти ще один замок на Тернопільщині, це вже третій, який ми знімаємо. Першим був Кременецький на горі Бона, потім Збаразький і….третім хочу завершити замкову тематику. Який це саме, дізнаєтеся згодом.
Анастасія Квітковська.
Далі буде…
