Вийшов роман, написаний на основі військових щоденників

Опубліковано:
19 Квітня, 2018 о 11:36

Гостросюжетний роман письменника і журналіста Богдана Кушніра «На лінії зіткнення. Любов і ненависть» побачив світ у видавництві «Фоліо». В його основу лягли нотатки, зроблені автором під час служби на Сході в Збройних сил України.

Богдан Кушнір відомий читачам завдяки романам «Помста оперативника розвідки»(2014) та «Невидима павутина»(2015), які видало видавництво Михайла Слабошпицького «Ярославів Вал». Ще в 2013 році автор передбачив експансію Росію в Україну під виглядом Зимової Олімпіади в Сочі.



 У новому художньому творі розповідається про невидимі сторони російсько-української війни – про протистояння військової розвідки і Сил спеціальних операцій  російським спецслужбам, які заправляють на окупованих територіях Донбасу.  

У роки російсько-української війни автор служив у Силах спеціальних операцій Збройних сил України і використав практичний досвід для написання цього пригодницького роману, створеного на основі реальних подій.

Анотація роману «На лінії зіткнення. Любов і ненависть»

Окрім свого доброго імені, він втратив усе: здоров’я, роботу, сім’ю, квартиру – й залишився на роздоріжжі спустошеного життя. Успішний мисливець на таємниці, офіцер стратегічної розвідки, який працював під дипломатичним прикриттям, опинився в епіцентрі гучного скандалу. Противники із російської контррозвідки намагалися знищити його фізично, але він дивом вижив – після подвійної дози невідомого психотропного препарату. Відгородившись від світу, Семен Вергун оселився на занедбаній лісовій дачі й прагнув помсти.   Людині, яка все втратила, вже ніщо не страшне. Він знаходить відраду на фронті, де зашкалює адреналін й життя наповнюється цілком іншим змістом. Офіцер-розвідник таки зустрівся зі своїм особистим ворогом віч-на-віч під час боїв на сході України.  Ця історія про невидиме протистояння спецслужб здається малоймовірною, але війна часто створює сюжети з непередбаченими ходами. Полювання на особистого ворога закінчується несподіваною розв’язкою. Між ними знову стіна в особі коханої жінки; у цьому божевільному світі війни любов долає ненависть.   

Уривок з роману Богдана Кушніра «На лінії зіткнення. Любов і ненависть»(Фоліо, 2018)

«Сектор немов вимер. У радіоефірі мовчанка. На дорогах тиша — як у Чорнобильській зоні. Населені пункти стоять пусткою. Люди виходять на вулиці й розпитують, що трапилося. На правому березі Сіверського Дінця паніка. Намагалися спровокувати перестрілку зі стрілецької зброї — мовчання. Провели мінометний обстріл позицій — мовчання. Запустили безпілотники — мовчання.

Під вечір тишу порушив командир мотопіхотної роти.

 — У сірій зоні активність, — попередив і замовк.

 З ротного опорного пункту лінія розмежування виднілася на три кілометри. Зліва тягнувся мішаний ліс, який змійкою обвивала ґрунтова дорога. За поворотом починалися грозові ворота, збитий з дощок і прикрашений опудалами у військовій формі блокпост. Навколо — жодного солдата, лише поля й глибокі колії, які в дощову погоду перетворювалися на річки. ДРГ — диверсійно-розвідувальна група — намагалася непомітно проскочити за грозові ворота. Перебіжками рухалися, немов на навчаннях, не зупиняючись і не оглядаючись. Відразу відчувалося — новачки на фронті. Ротний побачив цю картину і зателефонував у штаб сектора. Подумав, що потренуються сепаратисти і повернуться, але вони проминули сіру зону і з тилу зайшли на третій взводний опорний пункт.

 Сержант Левченко з солдатом Соловйовим спускалися до джерела. В руках несли по пластмасовому бутлю, за спиною автомати. Йшли як на прогулянку. Півроку займали панівну висоту і жодного непроханого гостя не зустрічали. Деколи ночами дошкуляла артилерія. Щойно мінявся підрозділ за сірою зоною, як починалися обстріли. Противник вивчав вогневі точки, призвичаювався до місцевості й заспокоювався. Першим непроханих гостей вгледів Соловйов з позивним «Пташка». Різко зняв автомат, але вистрілити не встиг. Автоматна черга прошила його наскрізь. Левченко забарився в кущах і вцілів. Зорієнтувавшись, дав чергу по чагарниках, де засіла ДРГ. Хтось скрикнув, і почулася лайка. Переповз до сусіднього куща, зайшов з тилу і дав ще пару черг. Ротний якраз розмовляв зі штабом. Кинув слухавку і скомандував першому взводу:

 — Заходьте справа, вогонь не відкривайте.

Наказав і засумнівався. Перший взвод у роті називали відмороженим. Зібралися одні відчайдухи, що завжди кудись залізуть. Якщо в роті надзвичайні події — так це перший взвод.

 «Відморожені» зробили чималенький гак і заходили з тилу. Оцінивши обстановку, командир диверсантів наказав відходити. Але було вже пізно. Чагарники з усіх боків прошивали автоматним вогнем, голову не можна було підвести.

— Здавайтеся, а то всіх покладемо до чортової матері! — кричали солдати.

З чагарників почувся кволий голос:

 — Не стріляйте, здаємося.

Першим вийшов світловолосий, підтягнутий диверсант, а за ним, кульгаючи, середнього зросту солдат. На них дивилося з десяток дул автоматів.

— Сепарня хрінова, чого до нас полізли, — кричав Левченко. — «Пташку» завалили. Перестріляю, як кабанів, завалю! — кричав у стані шоку.

 — Ми росіяни, заблудилися, — злякано випалив кульгавий. Білявий мовчав і оглядався навколо, сподіваючись на чудо. Може, свої помітили і пришлють підмогу.

 — На навчання приїхали, — виправдовувався білявий.

 — На навчання? — не замовкав Левченко, розмахуючи автоматом. — Шкільного вчителя порішили…

— Замовкни! — крикнув взводний. — Вони нам живі потрібні.

 — Звідки приїхали? — не вгавав розлючений сержант. — Який підрозділ? Ану! — Дев’ята бригада, з Молькіна.

— Трясця вашій матері, так це полігон ГРУ, — здивувався взводний, — козачків там вчать воювати. Росіяни лежали на траві з зв’язаними руками й кліпали очима.

 — Де решта?

 — Мертві, витягніть «двохсотих» із чагарників. Ротний повернувся на опорний пункт і зателефонував до штабу сектора:

 — Три «двохсоті» і два рожевощоких тіла, кажуть, що заблукали. Це російські відпускники приїхали на прогулянку в зону АТО.

 — Чекайте, виїжджаємо, — коротко наказали.

Контррозвідники поїхали забирати полонених. У штабі повеселішали. Дубов потирав руки і не злився. План полковника Ведмедя спрацював. Противник висунувся і потрапив у пастку. Дубов розпорядився відправити телевізійну групу і наказав, щоб у вечірніх новинах показали полонених росіян. Уперше за три місяці генерал похвалив полковника Ведмедя.

 — Можете працювати.

 — Дубов дірку під орден готує. Наш сектор першим затримав російських спецназівців, — радів Петрович.

 — Наші наступні кроки? — подав голос Петренко.

 — Сидимо тихенько, як у банку. Розвідка, як і гроші, любить тишину, — повчав Ведмідь. — Події відбуваються, а нас ніби нема.

 Наступного дня всім підрозділам наказали повернутися на базу. І велика військова машина запрацювала в зворотному напрямку. Солдати засипали окопи. На автомобілі вантажили армійське майно. У пункті «Б» акуратно зачищали сліди існування військового містечка. Старшини заготовили віники і наказали підмести дороги, аби жодного сліду не залишилося. На основній базі в Старгороді знову закипіло життя. Комендант видав матраци, подушки, металеві ліжка та столи. Солдати змивали порох і піт. Душеві не могли відразу пропустити всіх бажаючих змити пилюку. Винахідливі прапорщики протягли до котельні шланги і струменями холодної води поливали водіїв. База оживала. Штаб сектора «Х» повернувся на територію зерносховища. У бункері бігали заклопотані військові й поспіхом монтували нові кондиціонери. Перший встановили в кабінеті Дубова, другий у розвідцентрі, третій в операторів. У штабі готувалися до перетурбацій. Вичищали приміщення від зайвих меблів. Відкрили два запасних входи, щоб офіцери не тіснилися у вузьких коридорах і відчули протяг. Уперше в бункері повіяло прохолодою.

На базі бігав кіт Тайсон і ловив запахи. Побачивши Болівара, стрибнув до водія на переднє крісло. Поластився, потерся до Ванька. Той витяг з багажника банку тушонки й хвацько відкрив штик-ножем.

 — Зголоднів, котяро, мишей не ловиш, а  солдатів тероризуєш і на кицьки бігаєш? Їж, ненажеро, — пригощав Тайсона.

 — Навіщо я тебе з передка привіз? Кіт весело нявчав і терся об ноги годувальника. Банка тушонки за хвильку як блиснула.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #богдан кушнір, #на лінії зіткнення, #новини тернопільщини, #новини тернополя, #роман, #тернопіль, #тернопільські новини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”
20:12, 21 Червня, 2024

Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: