Пахощі просочувались крізь віконні шиби, одвірки, втікали через комин…

Сучасне покоління молоді святкування Христового Воскресіння сприймає як належне, не замислюючись над тим, які гоніння передували до того. Згадуючи дитинство, тільки віднедавна  стала усвідомлювати сутність і значення того часу – покоління моїх бабусь Марфи і Ганни, на долю яких випало практично пережити і відчути Євангельську мудрість: «Де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я є серед них”. Церква у рідному селі на Черкащині була зруйнована ще у 1917 році. Попри те, залишалась глибока віра у серці.

І коли наставала весняна пора, а з нею дохристиянський Великдень, християнський Страсний тиждень  – кожний вдома таємно здійснював сакральний ритуал  – пік паску. Будь-яка  концентрація на чомусь уваги – це вже ритуал, це вже медитація. (Прохання вкладати у це слово позитивний зміст). Цікаво так виходило. На загал, буцім, ніхто нічого «не знає», але майже у кожному домі (там, де ще було старше покоління) витали неймовірні пасхальні пахощі, варились крашанки… Приховати оті пахощі було неможливим: вони просочувались буквально крізь віконні шиби, одвірки, втікали через комини… Аура села одночасно потай і привселюдно торжествувала. Ось це і була найправдивіша перемога добра над злом. Кожний про це знав сам для себе, тримав цю величальну звістку у найпотаємніших закутках сердечного колодязя. Тим часом людей змушували у такі священні для всього Всесвіту дні виходити на суботник і прибирати біля пам’ятника Лєніну. Звісно, все робилось не усвідомлено і незадоволено, бо пам’ять була зрошена живильним благовістом про те, що завжди, рано чи пізно, за будь-яких обставин, згідно закону про діалектику – перемагає добро. Попри те старі люди в селі вперто проголошували непроминальну мудрість: «Все так не буде». І коли в родинах, всупереч всіляким заборонам, збирались за столом, де сяяла, обрамлена кольоровими візерунками і Великодньою пишнотою паска, там вже був присутній Той, в Ім’я Кого все це щиро і з вірою у серці робилось. У такий спосіб паска і крашанки з писанками освячувались, бо: «Де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я є серед них». «Свячена пасочка» казала тоді бабуся, але я була малою і не придавала особливого значення тим словам. Мені подумалось, якими вдячними маємо бути (особливо моє покоління) батькам наших батьків за оті неповторні священні пасхальні дитячі миті, які непомітно зринають у пам’яті щоразу, як тільки у хаті починають витати духмяні священні пахощі.

Валентина Семеняк.