Я ще ніколи не вдавався до критики філармонії й не через те, що не хотів нікого образити, а через те, що отримував насолоду від концертів у чудовому виконанні, як результаті наполегливої, майже героїчної роботи диригента і музикантів. Завжди дивував той факт, що квитки неможливо придбати в інтернеті, а коли з’явилася можливість їх бронювати і викуповувати в касі, то, як виявилося, той сервіс не працював, тобто касири та веб-сайт жили паралельними життями і мої найкращі заброньовані місця були продані чи подаровані іншим й таким чином одного разу я ледь не пропустив концерт. Усмішку, бува, викликали оригінальні коментування музичних творів, на зразок “німецькі танці угорського композитора Брамса”, але із цим ще можна було жити. Але чи довго проживе наш симфонічний оркестр при такому адмініструванні, котре призводить до відміни концертів монументальної важливості?
Реквієм Моцарта. Це не тільки найкращий його твір (принаймні на мою думку), але й один з найвідоміших, найгеніальніших та найфундаментальніших творів усієї музичної спадщини людства. Його щодень не виконують навіть у Відні чи Новому Йорку, не те що у Тернополі. Аж ось, нарешті, на передвеликодньому тижні… Запланували в Березілі, я його недолюблюю, той Березіль, за його совковий модернізм, дивний запах і акустику, призначену для якогось Кобзона, що доводиться компенсувати мікрофонами-пультами-звукорежисерами-підсилювачами-колонками, котрі звук остаточно марнують. Отож я хотів сісти поближче, аби почути наживо оркестр і хористів. Але не вдалося: концерт відмінили! Кажуть у касі, не купували квитків і це стало причиною. Мабуть направду не купували: що за люди, не розуміють високого мистецтва і таке різне. А чому ж тоді зал філармонії повний на інших концертах? Чому інколи люди в проходах стоять, аби послухати? У мене є пояснення причини недостатнього об’єму продажу квитків на Реквієм: це афіша. Не вірите? Перевірити емпірично вже не зможе ніхто, а от аналітично дуже просто.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Заґуґліть “mozart requiem” — саме так, латинкою, а не “на чєловєчєском”, як зазвичай роблять щирі українці. Виберіть “зображення” і побачите багато афіш і обкладинок із альбомів Реквієма. Чи хоч один нагадує нашу огидну афішу? Вибачте мене, шановний дизайнере чи хто її малював, але я готовий це сказати вам у вічі: навіть якщо ви не задоволені винагородою за вашу працю, треба мати совість, використайте її залишки для свого ж блага. А хто замовник роботи? Невже у філармонії вже ніхто не цікавиться музикою і не зміг проконтролювати вигляд афіші? Не треба бути спеціалістом з графічного дизайну, а просто без жодних суперечок про особисті смаки поглянути на неї: що бачите? Суцільну ляпанину, фон з переливами, банальний шрифт різних величин, розтягнутий то вздовж то впоперек, обведений дивним кольором то так, то навпаки. А головно купа тексту! Та це ж не підручник з фізики, який учні мали би сидіти й уважно читати.
Це ж реклама. Треба захопити погляди перехожих і навіть людей на авто і навіть на мотоциклах. А що має їх привабити, невже текст «Поклоняємось страстям Твоїм…»? Це справжня чи вдавана духовність і побожність? Може хто не знає, але Моцарт не був затятим католиком і його реквієм — це гарна, глибоко душевна музика, але не така глибока і духовна, як, скажімо, у База. І чому ця вишукана, ледь не на церковно-слов‘янській мові написана назва у лапках? Це «серйозно» чи ні? Отож завернута в середньовічному стилі назва не привабила слухачів. Але їх би привабив Реквієм Моцарта. Достатньо його написати великою гарнітурою, без обводок, чорним по білому. Решта — другорядне. Не хочу образити глибоко поважаного мною оркестру, ані знаменитого хору, але, погодьтеся, люди готові «купити» насамперед Моцарта! Навіть той, хто не розуміє, хто не знає, — хоч раз на рік та піде на такий концерт. А якби його ще й спозиціонувати як престижний, підкреслити його елітність, то тоді би й марнославці пішли. Згоден, що це зайве, але таки краще, ніж порожній найкращий ряд для якихось міфічних «перших» осіб області. Хто це перший? У кого прізвище на «а»? А ми всі які, другі, треті? Але я не про це. Що ж ми мали на афіші? Кольорові розводи і жирний безкомпозиційний обведений текст, де в око впадають два моменти: «поклоняємось», «Григорія Верьовки». Добре, що коло філармонії постійні «тягучки» перед світлофором, на яких я із нудьги вчитуюся в ті афіші. Інакше не дізнався би про таке «неважливе», як Моцарт і Реквієм. Аж ніяк.
До сліз мені стало шкода скасованого концерту. Подумав, бува, до Львова переїхатися, там цей же хор має виступати на 2 дні пізніше в органному залі, де новий директор сильно розкручує заклад, та й зал невеличкий, отже скасування малоймовірне. Але насамперед вирішив пошукати Реквієм у виконанні того хору, бо донині чув лише фольклор. Знайшов і подумав: може і добре, що така погана афіша не назбирала слухачів, серед яких принаймні один міг бути розчарований. Може цією афішею навмисне спричинили скасування концерту і не дали зіпсувати музичну атмосферу нашого міста?
Справа в тому, що на відео з виконанням Реквієма Моцарта, котре я знайшов на Ютубі, було очевидно, що хор Верьовки не може вийти за рамки «Реве та стогне». Вони чудові, усе на висоті, усе в кращих традиціях тої частини України, де, як казав мій друг, людям «не дай поїсти — дай в хорі поспівати». Ніжно і чуттєво, водночас могутньо і широко, розмірено, без поспіху виконують вони Ла Крімозу — найвідомішу частину Реквієму:
Але послухайте інший варіант, під орудою Герберта фон Карайана, світової вершини класичної музики, віденської опера, еталона:
Моцарт виріс у Зальцбурзі, оточеному Альпами і озерами. Там горизонту ніхто не бачив. Там день на дві години коротший, бо сонце за вершинами ховається. Там нема ланів широкополих і верб, там хвойні дерева. Ті вершини, по яких ступає хор в Ла Крімозі, повині бути близько одна коло одної, вище-вище-вище — є, кульмінація! А хор Верьовки порозкладав їх по широких просторах Наддніпрянщини так, аби панораму не марнувати і добре бачити горизонт. Це не те! Втрачається пристрасть, запал, драйв, накінець.
Отака моя думка, блогера-критика-слухача і трохи навіть музиканта. А зараз можете бити мене в коментарях. Хоча… хотів би почитати конструктивне заперечення.
Олег Завадський
