У суспільстві є три типи людей: одні завжди ховаються за чужу спину, другі – живуть для свого задоволення, а треті – горять, наче яскраві смолоскипи, й освітлюють дорогу іншим. До цих, третіх, і належить доктор політичних наук, професор кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства ТНЕУ Микола Лазарович.
Днями у Тернопільському національному економічному університеті відбулася зустріч, приурочена до 55-річчя нашого відомого краянина. Вона була також присвячена виходу в світ нової книги автора. Привітати ювіляра прийшли представники влади, викладачі, студенти вузу, пише “Свобода“.
Перегляньте також:
- Загинув ще у 2022 році: повертається на Тернопільщину тіло воїна Романа Заборовського
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
Із добрими словами і щирими вітаннями виступили заступник голови облдержадміністрації Юрій Юрик, заступник голови обласної ради Любомир Крупа, заступник мера Тернополя Леонід Бицюра, ректор ТНЕУ, доктор економічних наук, професор Андрій Крисоватий та інші.
Читайте також
Микола Лазарович добре відомий в Україні як мудрий науковець (за його підручником «Історія України», що перевидавався тричі, навчається багато молодих людей), Викладач з великої літери (у 2006-му йому було присвоєно звання заслуженого працівника освіти України), а також людина, яка ніколи не була байдужою до долі рідної держави.
Він народився 17 березня 1963 року в селі Баня-Березів Косівського району на Івано-Франківщині. Юність припала на період українського національного відродження другої половини 1980 – 1990-х років. У 1987-му, коли навчався на історичному факультеті Кам’янець-Подільського педінституту, був обраний депутатом до міської ради. На сесіях виступав проти русифікації українського суспільства. Збирав у студентському середовищі підписи за надання українській мові статусу державної, і за це його ледве не виключили з інституту.
У 1989-му, закінчивши з відзнакою навчання, Микола Лазарович приїхав на роботу до Кременецького педагогічного коледжу імені Т.Шевченка. Його й сьогодні згадують там добрим словом. І не тільки як мудрого, талановитого викладача. Микола Васильович неодноразово виступав на сторінках місцевих газет, агітуючи за державну незалежність України, за повернення національної української символіки, відроджував у душах кременчан національну гордість та гідність. Разом зі студентами відновлював козацькі могили на легендарному П’ятницькому цвинтарі.
У жовтні-листопаді 1991-го він у складі організаційно-ідеологічного відділу Всеукраїнського штабу «Референдум» працював на Сумщині, готуючи місцевих людей до підтвердження Акта проголошення незалежності України.
У 1995-му перейшов на роботу до Тернополя (ТАНГ –ТНЕУ). У березні 1996-го захистив кандидатську дисертацію, у 2014-му – докторську.
Микола Васильович завжди був небайдужим, коли йшлося про долю рідної країни, народу. Він брав активну участь у Помаранчевій революції, у революції Гідності (плече до плеча зі своїми студентами). А коли на сході почалася війна, вирішив узяти до рук зброю і захищати Україну від окупантів. Вчинити інакше йому не дозволяла совість. Він був єдиним в Україні професором університету, який добровольцем пішов на фронт! Микола Лазарович брав участь у бойових діях з лютого 2015-го по кінець січня 2016-го року (псевдо – «Професор»). Після демобілізації повернувся на викладацьку роботу до університету.
І от у переддень 55-річного ювілею, Микола Васильович презентував книгу «Російсько-українська війна: короткий нарис». Під час презентації автор розповів про чотири уроки, яких нас вчить ця війна та українська історія:
– урок перший – росіянам не можна довіряти за жодних обставин;
– урок другий – найбільшою цінністю для нас має бути Українська держава;
– урок третій – якою б не була влада, все ж краще, якщо вона українська, а не чужа;
– урок четвертий – ми віками не мали надійних союзників! Вперше в історії вони у нас є. Це – НАТО і Євросоюз.
У своєму виступі Микола Лазарович наголосив, що, хоча нам зараз дуже важко, треба потерпіти – ми йдемо у правильному напрямку! Між проваллям (рабською Москвою) і цивілізацією (вільним Євросоюзом) ми обрали цивілізацію! І не маємо права звертати з цього шляху, тому що майбутнє Української держави і майбутнє наших дітей – у наших руках! Тільки від нас залежить, якою буде ця держава завтра!
Неоніла ДРИГУШ (КРЕМ’ЯНЧАНКА)
