Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день людини з синдромом Дауна. На прохання редакції відома тернополянка Лариса Римар поділилася секретом свого «особливого» материнства. Вона разом чоловіком Ігорем уже 13 років виховують дитину з особливими потребами, молодшого «сонячного» синочка Артурчика.
Пані Лариса каже, що погодилась дати коментар виданню тому, що хоче в такий спосіб морально підтримати подібні сім’ї, адже за статистикою щороку тільки у Тернополі народжується понад 10 діток з синдромом Дауна, а у світі – майже п’ять тисяч.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Пані Ларисо, скажіть будь ласка, чи важко виховувати «сонячну» дитину?
– Сказати, що не важко, – сказати неправду. Так, такі люди потребують постійного догляду та особливого підходу у вихованні. Але Бог дає випробування, які кожній людині під силу їх подолати (сміється, ред.). Найважче було відразу після народження Артурчика – плакала постійно більше півроку і молилася, а потім взяла себе в руки і сказала собі: уже нічого не змінити, тому треба далі жити! З того часу не даю собі права на відчай і депресії. Скажу, що після народження Артурчика я стала в рази сильнішою, багато чого досягла в житті, бо він постійно надихає мене до праці та руху вперед. Своїм друзям кажу, що черпаю енергію від сонця, і одним з таких «сонечок» є наш Артурчик! Бог дає сили ще й допомагати іншим!
– Чи допомогає Вам чоловік і старший син в побуті і доглядом за Артурчиком?
– Безумовно! Зрештою, більше часу з Артуром проводить чоловік, враховуючи мою зайнятість. Старший син, хоч уже і працює, але також нам допомагає. У побуті – у нас з чоловіком – рівність, ту чи іншу роботу у сім’ї виконує той, хто може зробити першим і швидше, чи це стосується кухні, побуту, чи догляду за наймолодшим. Артур – учень Тернопільської спеціальної загальноосвітньої школи, яка знаходиться на вулиці Сахарова у тернополі. І щиро дякуємо вчительці Царик Іванні Михайлівні за ту материнську любов та високу педагогічну майстерність, з якою вона займається з особливими дітками і нашим Артурчиком.
– Щоб Ви побажали сім’ям, які також виховують діток з синдромом Дауна?
– Головне, не соромитись свої діток і їх любити! Діти – це дар Божий, і якими вони б не народжувались – вони частинка нас! Тому ми зобов’язані їх оберігати, а також жити довго і щасливо, аби бути завжди поруч з ними!
Галина Кіт.
