Щонайменше п’ятеро жінок постраждали унаслідок нападу після закінчення Маршу за права жінок в Києві. Про це повідомила організаторка акції Олена Шевченко, передає “Знай“.
Як заявила організаторка акції Олена Шевченко, один з нападів стався біля Бесарабської площі, поблизу Київської міської державної адміністрації, де і закінчилися акція.
Перегляньте також:
“Напали після закінчення акції. Відомо зараз про мінімум п’ять людей. Поки збираємо інформацію”, – розповіла Олена Шевченко.
Вона прибула до відділку поліції — за її словами, на неї склали адміністративний протокол.
“Протокол складають нібито через один з плакатів. Кажуть, що була гола жінка з тризубом, це знущання над державними символами. Я цього плакату не бачила”, — сказала Шевченко.
Одна з учасниць Маршу розповіла, що її обличчя залили зеленкою. Вона стверджує, що на неї напали представники ультраправих сил. Ще одна учасниця акції повідомила, що на неї напали із газовим балончиком. Організаторки закликали тих, хто постраждав після акції, телефонувати на гарячу лінію.
Серед гасел учасників заходу – “Давай разом мити посуд”, “Давай разом виховувати дітей”, “МАТИ вибір”, “МАТИ можливості”, “Ми – справжні Національні Дружини”, “Хочу народжувати дітей, а не військових”, “Дорогенька, я твій През”, “Трюдо кращий за Гройсмана, тому що фемініст”.
За словами організаторок, кольором маршу вибрали фіолетовий: саме цей колір був одним з квітів найперших європейських борців за права жінок.
Нагадаємо, традиція святкування восьмого березня прийшла до нас зі Сполучених Штатів Америки. Саме там, а точніше в Нью-Йорку, ще в середині XIХ століття пройшов “марш порожніх каструль”. Кілька десятків працівниць текстильної фабрики вирішили хоч якось привернути увагу до своїх труднощів. Вони втомилися отримувати менші гроші за свою важку роботу і вимагали рівних умов праці. Мітинг швидко розігнали, але в пам’яті він залишився першим публічним виступом жінок за рівні права. На початок ХХ століття нічого не змінилося. Жінки все також працювали по десять-дванадцять годин на добу, а отримували менше чоловіків, хоча виконували точно таку ж роботу. До того ж, жінки були позбавлені права голосу. Вони не мали право голосувати на виборах.
Пам’ятаючи про демонстрацію 8 березня, в 1908 році саме в цей день в тому ж Нью-Йорку вийшло приблизно п’ятнадцять тисяч жінок з тими ж вимогами, що і п’ятдесят років тому. Як і в перший раз, все закінчилося агресивним з боку поліції розгоном мітингувальників. Протестуючих жінок обливали холодною водою. Через два роки в столиці Данії Копенгагені відбулася Друга Всесвітня жіноча конференція. На ній Клара Цеткін – активний борець за права жінок, звернулася до учасниць зборів з пропозицією відзначати жіноче свято у всіх країнах в один і той же день. На згадку про події в Нью-Йорку цим днем і стало восьме березня.
Радянських жінок почали вітати з їх святом з 1921 року. Вихідним “міжнародний жіночий день” став лише через сорок чотири роки. У 1975 – свято отримало світове визнання. В цей рік Генеральна Асамблея ООН запропонувала день 8 березня відзначати як День боротьби жінок за свої права.
