Безперечно, у кожного з нас Свій Шевченко. І хоча я народилась неподалік Моринців, по справжньому відчула його простоту і велич у… Вільнюсі, місті юності майбутнього поета. На уроках літератури нам розповідали про перше кохання Тараса у тринадцять років до дівчинки Оксани. А виявляється, справжнє перше кохання захопило його у тодішньому Вільні. Обраницею стала полька Ядвіга Гусиковська. Можна тільки уявити, як йому там малювалось, коли всі думки крутились довкола милої Ядзі… Згодом в одному з листів до котрогось із приятелів він згадає, що воно (кохання) облагородило колись його душу.
Читайте також
Перегляньте також:
- У омбудсмена України вимагають у Шевченка вжити заходів щодо Шевченка
- Красиве освідчення у новорічну ніч у Тернополі: поліцейська сказала: «Так!»
Прямую Старим містом до університету, якому вже за 500 років! Тут блукав колись із своєю красунею Тарас. Минаю вулички – Університетську, Іона, Пілес, Скало… Аж ось й історичний факультет. Вхід відразу на першому поверсі. Ліворуч дверей таблиця з датою перебування юнака у столиці Литви. А ще поетичний рядок з вірша: «Вільно… дороге моєму серцю». Підіймаюсь на горішній поверх. Кажуть, що там колись давав уроки юному Тарасу художник Ян Рустем. Кімната, де все відбувалось – зараз деканат історичного факультету. Секретарка Тетяна зустрічає приязно. Каже, що коли тут робили євроремонт, вирішили залишити первинний пласт стіни з орнаментом та малюнками. З трепетом у душі фотографую: «У цих стінах був Тарас. Він їх споглядав». В університетському дворику костел святих Іоанів. Якщо тут працював Ян Рустем, то, може, й Тарас йому допомагав? Різні думки заповнюють розум. Однак невблаганний час безповоротно поглинув інформацію. А мовчазні стіни, обтяжені старовинними іконами – тим більше, якщо й знають (а таки знають!), вже нічого ніколи не скажуть.
У Старому місті, у скверику між вулицями Базіліону, Арклю і Вісу Швянтую – пам’ятник Тарасу Шевченкові, вулиця його імені. У Литві шанують нашого Поета, бо ж історія наших двох народів – спільна.
Фото: Валентина Семеняк
