Милі, тендітні, ніжні… А ще сильні, мужні та відважні. На службі вони працюють на рівні з чоловіками. З нагоди свята Весни розповімо вам три історії про жінок, які працюють в Управлінні патрульної поліції в Тернопільській області.
Перегляньте також:
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
Мар’яна Москалюк,
інспектор 2 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області
«Коли постало питання вибирати бокс чи поліцію, пішла вчитися на патрульну. Довелося відмовитися від участі в Чемпіонаті Європи. Проте ніколи не шкодувала про це. Заняття спортом загартували, в роботі патрульної це дуже згодилося
Це лишень з вигляду я така тендітна, але ще жодного разу в мене не виникало труднощів затримати правопорушника, навіть якщо він заввишки два метри. Бокс покинула, але спортом і далі займаюся. Спортзал тричі на тиждень – це святе. Інколи боксую, але це більше як захоплення, перевіряю чи не втратила форму.
На службі лише один раз плакала. Якось вночі патрулювали з напарником і зустріли 5-річного хлопчика, який самотньо блукав на вулиці. Розпитали, що він сам тут робить і де живе. Посадили в авто і відвезли додому. Батьки так напилися, що не помітили як дитина стукала в двері, просилася додому. На лобі і щоці хлопчика були синці. Побачивши маму і тата, він знітився, видно, що його б’ють і він їх боїться. Коли вони вийшли з кухні, хлопчик почав шарпати мене за рукав і просити їсти… Ледве стрималася щоб не розплакатися перед ним.
Ніколи не забуду виклик, де на весіллі озброєний чоловік хотів вистрелити у натовп. Банкет, людно, багато дітей, а тут таке… Пощастило, що сталася осічка і ми його вчасно затримали.
Вважаю, що коли ти хочеш щось змінити, потрібно розпочати спочатку з себе. Докладаю усіх зусиль, щоб своєю роботою покращити і допомогти комусь. З кожної зміни повертаюся з почуттям виконаного обов’язку».
Ірина Бойко,
інспектор 4 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області
«Про набір на службу до патрульної поліції дізналася від сестри, вона перед самим навчанням передумала, а я стала поліцейською. У минулому займалася біатлоном. Була багаторазовою чемпіонкою України та призеркою кубку Європи.
За майже два роки служби всіляке траплялося. Найважче спілкуватися з п’яними.
Якщо я могла б, то категорично заборонила продавати алкоголь. Бачили б скільки горя він приносить на дорозі і вдома. Кожна сімейна сварка на яку ми виїжджаємо виникає через те, що чоловік чи дружина зловживають оковитою. Про водіїв, які перехиляють склянку-другу і сідають за кермо, то вже мовчу. Найгірше те, що в салоні дуже часто маленькі діти…
Найбільше запам’ятався виклик у гідропарку Топільче. Заявник повідомляв, що хлопець намагається накласти на себе руки. Ми вчасно приїхали, бо хлопець якраз примотував пасок до дерева. Звести рахунки з життям хотів через сварку з дівчиною. Під час навчань нам розповідали як діяти в таких ситуаціях, тож ми швидко відреагували, заспокоїли хлопця і доставили до медичного закладу.
Одного разу нам надійшло повідомлення про те, що сусідка тривалий час не виходить з помешкання. Разом з рятувальниками потрапили до квартири. На підлозі лежала непритомна жінка. Лікарі повідомили, що ще півгодини і її вже не було в живих.
Мені пощастило, бо мій чоловік теж поліцейський. Він розуміє чому я інколи затримуюся на роботі, завжди підтримує і найголовніше, що завжди можу запитати у нього поради».
Світлана Щотка,
інспектор 2 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області
«Бути поліцейською – моя дитяча мрія. Але після закінчення школи так склалося, що вибрала економічний виш, замість омріяної Академії внутрішніх справ. Тривалий час працювала за фахом. Однак оголошення про відбір до патрульної поліції кардинально змінило моє життя. Не вагаючись, одразу подала заявку і з нетерпінням чекала запрошення на тестування. А потім жила від одного етапу відбору до іншого. Коли успішно пройшла всі щаблі і одягла форму поліцейського, відчувала неймовірну гордість.
Робота патрульного виснажлива. Тут не важливо ти чоловік чи жінка, усі рівні на службі, поблажок немає.
На зміні часто такий викид адреналіну, що забуваєш про все на світі. Пригадую, як ми переслідували нетверезого правопорушника, упродовж 30 кілометрів. Автомобіль був у розшуку, подумали, що може має зброю чи заборонені предмети. А він був добряче напідпитку і хотів втекти та в такий спосіб уникнути відповідальності. Йому це не вдалося. Ніколи не забуду нетверезу вагітну, яка влаштувала дебош. Усіх історій не перелічиш!
Навчилася сприймати усе з холодним розумом, не пропускати через себе, інакше поліцейською працювати неможливо…»
