Щодо святкувань 8 березня встигла скластись своя міфологія. Давно відомо, що цей день все-таки не є міжнародним святом. Однак, було б певним перебільшенням вважати цей день лише приватним святом Клари Цеткін та її подруг-прибічниць з жіночих соціалістичних гуртків.
Свято 8 березня має свою історію, яку ми згадаємо у цій статті та подивимось чи ця спадщина має прямий стосунок до України.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
За права жінок і трудящих
На конференції Соціалістичного Інтернаціоналу у Копенгагені 26-27 серпня 1910 року представниця Соціал-демократичної партії Німеччини Клара Цеткін запропонувала ідею Міжнародного жіночого дня. У конференції приймало участь понад 100 учасниць із 17 країн, які вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день з вимогою надання жінкам повних політичних, економічних і соціальних прав.
Зокрема, йшлося про надання права голосувати і займати державні посади. Однак, точну дату Міжнародного жіночого дня тоді не було визначено.
Отже, спочатку у випадку з жіночим святом у березні йшлося про дві важливі суспільні теми.
По-перше, гендерне питання. Жінки на початку двадцятого століття не мали помітних політичних прав і це їх не влаштовувало. Тобто йшлося не тільки про соціалістичні партії, але й про загальний рух за жіночу емансипацію.
По-друге, боротьба за право жінок на роботу поєднувалось з більш широким рухом за гуманізацію умов праці для найманих робітників, соціальні гарантії, право на відпустки, пенсії, тощо. Так у випадку зі святом 8 березня нерозривно поєднались гендерні та соціалістичні мотиви.
І спочатку висували вимоги такого плану не у Росії, а якраз у західноєвропейських країнах.
Перший Міжнародний жіночий день відсвяткували 19 березня 1911 року. Німецькі соціалістки наполягали на цій даті, бо 19 березня 1848 року король Пруссії пообіцяв введення виборчого права для жінок, але згодом забув про цю обіцянку. Наступного року Міжнародний жіночий день відзначили 12 травня.
Існують різні версії, чому врешті-решт Міжнародний жіночий день стали святкувати 8 березня. Коли йдеться про такі далекі історичні події не завжди можна визначити, що саме стало першоджерелом подій.
Можливо, що як точку відліку боротьби жінок за свої права взяли мітинг 8 березня 1857 року в Нью-Йорку, коли працівниці-текстильниці виступили з вимогами однакової з чоловіками зарплати, 10-годинного робочого дня (тоді це вважалось небагато) та загального поліпшення умов праці.
Також важливою у цьому русі була демонстрація жінок-соціалісток, що відбулася в Нью-Йорку 8 березня 1908 року, і була присвячена якраз «текстильним» протестам 1857–58 років. Демонстрація відбулася з метою боротьби за захист прав жінок на виробництві.
Радянське свято
Святкова дата 8 березня була започаткована на ІІІ зустрічі Комуністичного Інтернаціоналу у 1921 році. З того часу почала складатись ситуація, коли головним місцем святкувань 8 березня ставала Радянська Росія.
Тому 8 березня важко зараз назвати питомо українським святом. Фактично воно прибуло до нас з Заходу транзитом через Радянську Росію.
У двадцятих роках у СРСР 8 березня святкували під гаслами боротьби з жіночим безробіттям та необхідністю підвищення громадсько-політичного і культурного рівня, виробничої кваліфікації жінок-робітниць. Однак довгий час цей день не був вихідним.
У сталінський період влада не дуже вітала велику кількість вихідних для трудящих, тож свято було робочим днем. Ситуація змінилась у шістдесяті роки, коли реалії воєнного часу стали відходити на другий план.
З 1966 року згідно з указом президії Верховної Ради СРСР 8 березня стало святковим неробочим днем.
У сімдесяті-вісімдесяті роки 8 березня втратило своє політичне забарвлення і перетворилося на одне з небагатьох неідеологічних свят. В якомусь сенсі за атмосферою свого проведення 8 березня стало мігрувати у бік Нового року, який теж у радянський період перетворився на звичайне сімейне свято.
Врешті-решт українському суспільству знадобилося 25 років для того, щоб поставити питання про необхідність відзначати радянські свята. І одним з таких свят попри всю його аполітичність виявилось 8 березня.
8 березня на смітник історії
У лютому цього року Український інститут національної пам’яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Замість вихідного дня 8 березня (Міжнародний жіночий день) було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня).
У переліку від УІНП є свято, яке заплановано як альтернатива 8 березня. Йдеться про День матері (друга неділя травня). Однак це державне свято заплановано як робочий день. Пропозиції про його запровадження з’являлись ще у 1990-і роки, але тоді ще не було умов для таких різких змін.
Також командою В’ятровича запропоновано зробити ще одне свято, яке може виступати як заміна 8 березня. У середині вересня може з’явитися День сім’ї, який заплановано зробити державним вихідним днем.
«Після розпаду СРСР 8 березня продовжують відзначати як Міжнародний жіночий день в РФ, Азербайджані, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Таджикистані, Туркменістані, Білорусі. В Узбекистані 8 березня святкують як День матері. 8 березня є національним вихідним також в Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго (там це свято не «міжнародних», а конголезьких жінок), Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, КНДР і Уганді», – йдеться у пояснювальній записці до законопроекту, розробленого фахівцями УІНП.
Отже, зараз немає підстав називати свято 8 березня міжнародним днем. Фактично його святкують у тій частині колишнього Радянського Союзу, де зберігаються авторитарні режими. Також свято відзначають у деяких інших країнах, які у політичному та географічному сенсі знаходяться доволі далеко від провідних країн світу. Є окремі виключення з цього переліку на кшталт Китаю чи Грузії, але їх небагато.
