Так назвала відомого в Тернополі художника-живописця й поета Антона Журавля заслужений працівник культури України Святослава Ященко. І справді, уродженець стародавнього колись славетного козацького села Кропивні, що на Волині (тепер село належить до Новоград-Волинського району Житомирської області), він був обдарований Богом багатьма й багатьма талантами і щедро ділився ними з людьми.
Важко навіть уявити, яких зусиль, наполегливості та непереборного бажання творити вартувало те, що хлопчик, котрий у шестирічному віці залишився круглим сиротою, виховувався у дитбудинку, став митцем. І це в аж ніяк не творчий радянський час, коли люди, котрі присвятили життя служінню музам, вважалися ледь не дармоїдами.
Перегляньте також:
- Тернопільський художник перетворив під’їзд на справжнє мистецтво
- Забутий художник: до 110 річниці від дня народження Федора Копійковського
А Антон Миколайович малював, віршував, співав (у його трудовій біографії знайшовся рядочок і про роботу в народному хорі «Льонок» Житомирської філармонії). А ще — ділився з читачами періодики думками про актуальні проблеми захисту довкілля, етнографічними розвідками тощо.
Одне слово, був людиною не байдужою до всього, що відбувалося довкіль. Його чіпке око художника помічало недоліки, прорахунки, а тим паче відверту халтуру не тільки в мистецтві, а й у суспільному житті; відкрите серце відгукувалося болем на несправедливість і чужу індиферентність, а душа — творила.
Чорнобильський хрест
Побачив і зрозумів,
Що вже настав той час,
Щоби на ділі
Практично рятувати
Від самогубства
Найкращий у всьому всесвіті
Єдиний наш Божий світ цей
Для здійснення
Господніх праведних ідей.
Такими рядками відгукнулася душа поета на Чорнобильську трагедію.
Народився митець улітку 1934 чи 1935 року — точні дані загублені, бо в шість років потрапив у дитячий будинок — у селянській родині. Вперше побачив білий світ там, де колись козаки Кропивенської сотні Зв’ягельського полку варили сталь і кували зброю для військ Богдана Хмельницького. А ще там витає дух Мавки, Перелесника, Русалок і Того, що греблю рве – був земляком славетної Лесі Українки. Його найкращим вчителем було саме життя, а світ довкола – найвищою школою, теоретичним і практичним університетом.
Доля зводила Антона з багатьма відомими людьми, в котрих також вчився життєвої мудрості. Він упродовж багатьох років спілкувався з Борисом Теном (Миколою Васильовичем Хомичевським), Любов’ю Забаштою, Володимиром Вихрущем, Анатолем Кос-Анатольським, Василем Забаштою, беріг іменний перстень, дарований самим Андрієм Малишком. Саме завдяки цим людям Антін Журавель сформувався як художник, поет, співак, публіцист та етнограф.
Живописні твори А. Журавля експонувалися на багатьох персональних та збірних виставках у Тернополі, Львові, Кременці, Києві. Сотні його картин знаходяться в приватних колекціях тернополян, житомирян, громадян Польщі, Канади, США та Росії, в тернопільських краєзнавчому і художньому музеях, Житомирському літературно-мистецькому та Лесі Українки в грузинському місті Сурамі.
Життя і творчість мистця студія «Укртелефільм» увіковічила у стрічці «Ім’я». Його поезії лунали по радіо і телебаченню. Світ побачили сім його книжок: «Написане серцем», 1998, «Пісні веселика», 1998—2001, «Сповідь українця перед білим світом», 2003, «Жар і попіл Кропивенського колись козацького славетного краю», 2004, (усі — видавництво «Марком»), «Ужинок душі веселика» і «З вершин солодких і низин болючих» (2001 р., видавництво «Укрмедкнига»), «Полум’я чуйної душі» (2005 р., обласне видавництво «Рада»).
2014-го відбулася остання з чотирнадцяти персональних виставок художника. 65 творів живопису і поезії були представлені у виставковій залі обласної організації Національної спілки художників України з нагоди 80-річчя митця.
«Тремтить струна,
осонцена на вітрі,
зітхає щасно росяна земля…
Таки глибока є поезія в палітрі
художника Антона Журавля», — сказав колись про митця тернопільський поет Левко Крупа.
В унісон землякові про Антона Журавля відгукувався викладач Тернопільського педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка Осип Петраш. «Від картин А. Журавля віє насамперед весною. Художник уміє «дивитися» весну, відчувати її серцем; оцей весняний легіт навіть у зимовому пейзажі, у портретах, у картинах рідного міста. Автор вміє побачити поетичне у буденному, звичайному, опромінює його теплом своєї душі», — писав він про художника.
Антон Миколайович Журавель відійшов у засвіти в листопаді 2015-го, небагато переживши свою вірну супутницю життя дружину Антоніну й залишивши для нащадків багатий творчий доробок.
Наталія ЖУРАВЕЛЬ,
викладач образотворчого мистецтва ТОЕКШМ ім. Ігоря Герети.
