Тернопіль – місто-привид. Якщо з Києва їхати на Буковель і після Хмельницького трохи пригальмувати, то його можна побачити, при умові хорошої погоди, у певні місяці і якщо знати куди дивитись. Місто має покровителями дуже впливових святих і вони ревно виконують свою роботу, оберігаючи від туристів та заїжджих. Із заходу велику роботу робить Львів, відфільтровуючи практично усіх туристів, десь до 98%, решту 2% губляться у ямах славнозвісної траси Львів-Тернопіль, не доїжджаючи до Золочева і їх списують як статистичну похибку, допустимі втрати.
Головне у Тернополі – це став. Навколо нього все крутиться, якщо став пропаде – місто зникне, бо більше не буде відповіді на питання «Що у вас є цікавого?». Став дуже ревно оберігають і спеціально обгородили високим парканом, щоб не пропало ні краплі. Навіть штучно гальмують кругообіг води у природі спеціальним указом міської ради. Тернопільські ходять до озера вигулювати свої взори, туляться до нього як немовлятка до мами і пізно ввечері неохоче вертаються до міста жити.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Друга дивовижа Тернополя – те, що воно файне. Десь років 10 тому зовсім випадково натрапили на величезні родовища файного і місто розквітло. Файного у Тернополі більше, як бурштину на Поліссі, щотижня буквально з-під землі видобувають десятки нових файних речей і явищ. Файна піца, файна вагонка, файні джинси, файні меблі, файні мандри, файне місто. Файно є. І дуже нефайно казати, що то такі самі речі як і звиклі. Так ся не робить.
Тернопіль унікальний найбільшими у світі фанатами пазлів. Вони так люблять їх складати, що їм дуже швидко забракло місця у домівках і вони вийшли на вулиці і почали мостити бруківочними пазликами тротуари, вулиці, площі, сквери, кожен вільний квадратний метрик запазлований бруківкою. Знаючі люде кажуть, що коли полетіти квадрокоптером на кілометр вгору і глянути на цей гігантський пазл – то вже вимальовується портрет і деякі вже навіть впізнають чий, але поки не хочуть казати. Ше доскладують.
Десь із чверть Тернополя займають заклади харчування. Бігме, стільки ресторацій, пабів, кафе, генделиків, піцерій, кав’ярень, кондитерських, концептуальних і не дуже, з розмаїтими меню і кучерявими інтер’єрами. Вони множаться як гриби після дощу, чесно. Після кожної нормальної зливи з вулиць Тернополя змиває один ресторан і на його місці виростає два. Вони діляться вегетативно, відбруньковуються фракталами. Центр Тернополя – це театр, три школи і ресторани. Ресторани. Багато ресторанів. Мало того, щоб тернополяни взагалі вже не охляли з голоду, їм періодично організовують вуличні гастрофестивалі. Здається, он побачив вільну галявинку, ура, зараз візьму морозива і відпочину. Поки стояв у черзі за морозивом – а там вже фестиваль і шашлик смажать. Холєра, не встиг.
Невідомо, кого чекають десятки ресторанів Тернополя. Тимчасово ними користуються місцеві, поки на залізничний вокзал не пригуркоче черговий потяг, з котрого неспішно висипе натовп відрядників і заробітчан і раптом…. ану всі тихо! Собаки замовкли, люди заціпеніли, голуби позавмирали із занесеними ногами у повітрі і не крокують. Турист. Реально! З фотоапаратом!
…..а, нє, то в Зарваницю.
Володимир Гевко.
