Україна провалила Олімпіаду-2018

Сльози Анастасії Меркушиної, які побачила уся країна в ефірі UA:Перший після жахливого виступу в індивідуальній гонці, з часом стануть своєрідним символом Олімпіади в Пхьончхані для українського біатлону. Серйозні очікування, які не назвати безпідставними, довготривала підготовка — і пшик на виході.

Якщо після спринтів ще виникали сумніви, а після пасьютів хотілося банально вірити в краще, індивідуальні гонки усе розставили на свої місця. Щодо жіночого мас-старту, то він, по суті, перетворився в біатлонну агонію. Україна провалила Олімпіаду-2018. Жодних «але» і «якщо».

Це абсолютний провал та крах, відповідати за який доведеться усім. У першу чергу, президенту федерації та тренерським штабам. Першому — бо він прийняв занадто велику купу дивних рішень у цей олімпійський цикл, більшість з яких не виправдали себе. Другим — бо це вони не вгадали з виходом на пік форми, і це вони (і тільки вони) безпосередньо винні за результат на Олімпіаді.

«Найголовніше завдання — плавна підготовка до Олімпійских ігор. Не форсувати зараз і не набирати найкращу форму одразу, бо її буде важко втримати впродовж декількох місяців. Тому тренери будуть акцентувати увагу на тому, щоб спортсмени вийшли на пік форми на Олімпіаді», — стверджував президент федерації біатлону Володимир Бринзак в листопаді перед початком сезону.

Далі були два подіуми від Юлії Джими і запевнення Бринзака, що біатлоністка «ще розбіжиться». Але усе пішло не так — після вдалого старту форма Джими почала гаснути, не виділялися особливими покращеннями показники інших біатлоністок. У січні де-не-де вистрілювала Віта Семеренко, почала набирати форму Ірина Варвинець, а в чоловіків нарешті додавали Артем Прима та Дмитро Підручний. Та ці позитивні тенденції губилися на загальному фоні — проблем було більше, суттєво більше.

Віта Семеренко в мас-старті на Олімпіаді, noc-ukr.org

Перший серйозний дзвіночок щодо можливих невдач на Олімпіаді видав сам Бринзак, коли за два тижні до Ігор сказав, що у Пхьончхані перед командою «нема конкретних цілей». Президент федерації обмежився шаблонними «будемо боротися», хоча раніше в його словах завжди було більше оптимізму.

Як і завжди раніше, біатлоністи тренувалися в атмосфері таємничості та закритих дверей. Про те, що Валентина Семеренко прохворіла вісім днів чи про те, що Юлія Джима продовжувала погано себе почувати в Казахстані, усі дізнаються постфактум, коли уже потрібно якось виправдовуватися.

Але на цьому все. Жодної більше інформації з таборів біатлонних команд не було. Як і завжди раніше, біатлоністи тренувалися в атмосфері таємничості та закритих дверей. Про те, що Валентина Семеренко прохворіла вісім днів чи про те, що Юлія Джима продовжувала погано себе почувати в Казахстані, усі дізнаються постфактум, коли уже потрібно якось виправдовуватися.

Зважаючи на реакцію президента федерації та тренерських штабів (особливо жіночого), не зникає відчуття, що ось ці «хвороби» будуть головною відмазкою наприкінці сезону. Навряд Володимир Бринзак, який власноруч запросив іноземних тренерів, так просто захоче звільняти їх. Якби у нього були такі плани — він би заявив про них одразу після індивідуальних гонок. Але ж ні: президент федерації наче води в рот набрав.

Урош Велепець — старший тренер жіночої збірної, noc-ukr.org

Хоча причин поговорити є багато: починаючи від надзвичайно дивних рішень тренерських штабів, закінчуючи власне формою біатлоністів на Олімпіаді. І це лише ті теми, які стосуються Олімпіади. Якщо копнути глибше, то кількість запитань до Бринзака зростає в геометричній прогресії: тут і доцільність запрошення до команди росіян Владіміра Сємакова та Алєксандра Жирного, тут і раптове зникнення з біатлону Віталія Кільчицького, тут і багато-багато іншого.

Зрозуміло, що Володимир Бринзак просто хоче «пересидіти» Олімпіаду, бо ж потім інтерес до біатлону знову впаде і зовсім не обов’язково буде звітувати за щось чи відповідати на якісь незручні запитання. А уже наступної зими, якщо не раніше, усі про все забудуть — Пхьончхан залишиться чорною сторінкою в історії українського біатлону.

Але поки рана болить та кровочить. Жодного потрапляння в топ-10, лише один фініш в топ-15 і чотири попадання в топ-20 — це усі здобутки синьо-жовтих спортсменів за сім особистих гонок на Олімпіаді.

Юлія Джима провела на Олімпіаді лише одну особисту гонку, noc-ukr.org

Звинуваючи, втім, у проблемах президента федерації та тренерів, не варто забувати також про спортсменів. І хоча висувати їм претензії щодо форми неправильно, до них є претензії іншого формату. Вони, ті, хто звикли до народної любові та хвалебних од, виявилися не готовими до спілкування з вболівальниками при невдалих результатах. І замість адекватних пояснень, біатлоністи ігнорують українських журналістів на Олімпіаді чи просять не критикувати їх.

Зрозуміло, що Володимир Бринзак просто хоче «пересидіти» Олімпіаду, бо ж потім інтерес до біатлону знову впаде і зовсім не обов’язково буде звітувати за щось чи відповідати на якісь незручні запитання.

Знайти в собі сили підійти до преси та поспілкуватися після невдалої гонки, справді, важко. І хоча українським спортсменам, на відміну від олімпійських атлетів з Росії, ніхто не ставить незручних запитань, а журналістка від єдиного національного транслятора завжди підтримує і ніколи не критикує, вони все одно не хочуть розмовляти. Їм було б легше втекти через паркан, як це зробив Антон Бабіков. «Є причини невдачі, але вони не для ефіру», — так з’їхати і відповісти простіше, аніж щось спробувати пояснити.

Сергій Семенов так і не зумів набрати форму до Олімпіади, noc-ukr.org

З іншого боку, а чому дивуватися? Українські біатлоністи, в більшості своїй, є продуктом системи. Системи імені Володимира Бринзака. Системи, яка базується на фразі Джона Кеннеді: «У перемоги — тисячі батьків, а поразка — завжди сирота».

І тому так сильно виділяються на загальному фоні сльози Анастасії Меркушиної. Бо вона не каже банальні заштамповані фрази, а справді переживає. Вона щиро не розуміє, що відбувається, але відверто каже про це. Усі ж інші — якщо і говорять, то лише постфактум.