Незважаючи на суперечки, нові корупційні скандали, факти зловживання владою на місцях, поступово, деколи невпевненими кроками, хитаючись, падаючи і знову встаючи децентралізація в Україні продовжується. Реформи Україні даються дуже важко – і малою кров’ю обійтися не вдалося. Однак український народ щиро вірить, що розширення владних повноважень на місцях та покращення фінансового становища дозволить в регіонах і в державі в цілому швидше підвищити рівень життя та вивести нашу країну на принципово новий рівень.
Однією з «гальмівних» чинників реформ в Україні, у тому числі й впровадження децентралізації, окрім визначених «незацікавлених фізичних та юридичних осіб», є небажання самих людей приймати зміни. Людина створена так, аби жити за старою звичкою, при чому ця звичка цілком може бути згубною. Радянське пригноблення зіграло величезну гальмівну роль – українцям, які народилися та жили у СРСР, дуже важко прийняти для себе зважене рішення – винна звичка, коли за тебе все вирішує «дядька у кабінеті».
Перегляньте також:
- Автoмoбiль Nissan Navara для викoнaння бoйoвих зaвдaнь oтримaлa 105-тa бригaдa ТРО, – Сергiй Нaдaл
- 35-й стрілецький бaтaльйoн oтримaв сучaсні зaрядні стaнції від Тернополя
Тепер же ситуація змінилася докорінно – немає дядька, який думатиме за народ. Але для цих докорінних змін потрібні докорінно нові люди з новими ідеями та новими рішеннями. Звичайно, і люди «з радянською закалкою» здатні на відкриття нових горизонтів. Проте хто, як не молодь може і повинна стати рушійною силою впровадження децентралізації в Україні. Чому й ні? Адже якщо ми ведемо мову про очищення влади та уведення в державний апарат принципових молодих людей «з досвідом та новітньою освітою» – то молодь у нових громадах є життєво необхідною!
Як треба допомогти молоді
Відповідно до даних Міністерства молоді та спорту, 41,5% молодих людей не знає про впровадження в Україні децентралізації. Це достатньо вагомий відсоток, який свідчить про те, що з інформаційним забезпеченням реформи місцевого самоврядування уряд не допрацював. Молоді варто допомогти дізнатися про реформу. А щоб молодь хотіла дізнатися про реформу, її треба чимось зацікавити. А для того, щоб зацікавити молодь, варто на конкретних прикладах пояснити, що як саме вони зможуть впливати на стан речей у своєму регіоні. Одразу ж збільшиться кількість «просунутих». Поки що результати децентралізації не такі вражаючі, якими б вони могли бути. Не в останню чергу – через недостатню обізнаність молоді, що у свою чергу призвело до низької активності молодих людей.
Тому першочергове завдання, яке має бути реалізоване муніципальними департаментами по всій території нашої держави – підвищення рівня обізнаності про децентралізацію, її особливості та перспективи серед молоді.
Потреба в діючих механізмах
Звичайно, марно мріяти, що 100% української молоді завтра ж палатимуть бажанням якісно змінити свою громаду – і найголовніше – у них це вийде. Ні, не все так просто.
І мова навіть не про те, що реально активних людей – десь 15– 20%. Проблема в тому, що молодь, як й інші вікові та соціальні групи, чують далеко не завжди. Можна навіть сказати, майже ніколи. Інтернет рясніє статтями ЗМІ про «люди доведені до відчаю», «можновладці нас не чують», «можновладці нас зневажають». Це – найскладніша проблема. Її важко розв’язати через людський фактор: припустимо, мер міста може почути та розглянути скаргу людини чи групи людей, може розглянути та вжити реальних заходів… а може навіть не розглядати, просто проігнорувати. І кількість підписів не вирішує проблеми – про це красномовно свідчить подані петиції до Президента України. Багато з них потрапило на розгляд? Але ж у даному випадку проблема не в Президенті, проблема в цих петиціях, які не набирали необхідної кількості підписів, необхідних для розгляду посадовою особою. Варто вести мову про проблему координації… І про неправильну систему…
Однак проблема координації – не єдина проблема. Не тільки громадяни винні у тому, що можновладці їх не чують. Дуже часто можновладці просто не хочуть чути. На жаль, посадова особа із зрозумілих причин може «забути» про свої зобов’язання перед громадою. Враховуючи, що вірити в «месію» та прихід «чесного та порядного, який сильною рукою прийде та порядок наведе» – марна справа (принаймні, імовірність такого збігу обставин мізерна), громада потребує дієвого механізму, який примусить посадову особу реагувати на побажання громади.
Залучення молоді до процесу ухвалення рішень
Міністерство молоді та спорту у своїй презентації «Молодіжна політика в умовах децентралізації» віднесло «Залучення молоді до процесу ухвалення рішень» на останню, четверту позицію. А дарма: можливість молоді впливати на процес ухвалення рішень – найважливіших пункт, який мобілізує молодь на плідну громадську роботу!
Гарною розробкою є молодіжний проект «U-Report». Але ця програма покликана лише дізнатися думку молоді з суспільно важливих тем. ЮНІСЕФ вивчає результати та співпрацює із партнерами, щоби опитування застосовували у програмах на практиці. Проте наскільки реально реалізувати «волевиявлення» молоді? Фактично «U-Report» – ще одне соціологічне опитування. Звичайно, це важливо. Проте де в молоді важелі впливу?
Є Молодіжна рада. У свою чергу існують регіональні молодіжні ради. Однак більшою мірою це знову-таки лише додаткове обговорення тих чи інших питань. А де ж важелі, завдяки яким можна вирішувати суспільно політичні питання?
Одним із завдань Молодіжної ради України є: «долучитися до розбудови молодіжної політики на Європейському рівні, шляхом включення голосу молоді України в Європейські структури (в тому числі в Європейський молодіжний форум)». А воно треба – долучитися до розбудови молодіжної політики на європейському рівні, коли немає чіткої та виваженої молодіжної політики на рівні всеукраїнському чи регіональному?
На сайті Молодіжної ради ще багато подібних завдань. Вищенаписане не варто сприймати як критику Молодіжної ради чи критику завдань ради – в жодному разі. Можна детальніше розбиратися з діяльністю всеукраїнської ради чи місцевих рад. Одне лише питання – хтось реально чув про діяльність, наприклад, тієї ж самої Молодіжної ради? Маю на увазі під словом «хтось» людей, які не мають жодного відношення до вказаних рад. І що ці ради реально змогли змінити? Бо зустрічі, консультації, навчання – це, безумовно, добре. Однак яка головна проблема українських випускників вишів, навіть тих, які добре навчалися? Багато теорії, мало практики. А в молодіжній політиці такі ж самі проекти. Можна заохотити молодь до вирішення суспільно важливих питань, мовляв, ваша праця – це можливість у майбутньому стати політиком. Так відбувається зі студентами, які беруть участь в університетському самоврядуванні США.
Проте так не відбувається зі студентським самоврядуванням в Україні. У більшості вищих навчальних закладів самоврядування надто «притиснуте» адміністрацією, що заважає бути студентам реальною силою у захисті прав самих же студентів. Тобто, навіть себе складно захистити, навіть за великого бажання. А якщо ти не можеш захистити власні права, як ти можеш когось захистити, як ти можеш щось змінювати?
Трохи цинізму
Молодь треба чути – це не пусті слова. Необхідно на законодавчому рівні закріпити права молодіжних організацій на ухвалення конкретних рішень у чітко визначених сферах. Ця визначеність не має лякати. Ця визначеність має на меті закріпити відповідальність за молоддю. Саме так: є обов’язки – є відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх обов’язків. З молодих людей також треба питати, як, наприклад, з депутатів чи чиновників. Але ж дайте можливість молоді не тільки брати участь у численних конференціях та тренінгах, які, звичайно, є корисними для саморозвитку, надають певних знань, можливо, навіть якісь дають вміння. І що з того? Яка користь від того молодій людині? Яка користь від того громаді? А якщо немає реальної користі – немає й відповідальності у молоді. А для чого Україні потрібна безвідповідальна молодь?
Цинічно? Можу погодитися. Однак якщо не постійно, то дуже часто нас оточує брехня. І якщо у міністерствах кажуть, що вони щиро зацікавлені в появі молодих кадрів – вони або «трохи» брешуть, або брешуть. Або ж не розуміють, про що ведуть мову. Бо насправді вони не зацікавлені. І не тому що погані. А тому що не хочеться втратити заробіток, не хочеться втрачати роботу, треба якось родину годувати. Одним словом, людський фактор. А буває, що молоді просто страшно довіряти.
І не треба думати, що в Європі чи Америці ситуація з молоддю зовсім інша. У молоді, можливо, можливостей більше через те, що вони живуть в умовах, більш наближених до «ліберальної демократії». Але кількість безробітних серед молоді у високорозвинутих державах також значна. Отже, і довіряють молоді також не завжди.
До речі, можна поставити питання під іншим кутом. Найголовнішим є добробут та економічне становище громади. Так все виглядає для держави, і напевно, так воно і є. Балачки про «верховенство права», «права людини та громадянина», «людина – найвища цінність» залишимо для політиків, вищих навчальних закладів та шкіл. І не тому що ми живемо в Україні. Просто тому що людина інстинктивно частіше думає про себе та про рідних, ніж про глобальний порядок та щастя для всіх. Це нормально, врешті-решт. Така практика нашого життя, чи не так? Тепер питання: а чому чиновник чи депутат, одним словом, посадова особа, повинна надавати і миритися з тим, що «у якихось молодих та амбіційних «вискочок» без освіти та життєвого досвіду є повноваження, які цей чиновник та депутат змушений був довгий час здобувати? І чому взагалі він має ділитися?
Проте бувають випадки, коли ділитися все ж таки доводиться. Певно, молодіжна політика в умовах децентралізації – якраз той випадок, коли можна красиво продемонструвати процес демократизації в Україні. Але вже якщо ділитися, то необхідно ж не обділити себе самого. Організація парламентів молодих, численних тренінгів, форумів, зборів тощо – це прекрасна можливість показати роботу. І не сильно себе обділити.
«Я не відкрию таємниці, якщо скажу, що існують спокуси створити маніпулятивні молодіжні утворення, для галочки, щоб показати, що у нас є молодіжна рада, молодіжний парламент тощо, – ці слова належать заступнику міністра молоді та спорту Олександр Ярема. – Але вони не впливають на процес прийняття рішень. Відтак є сенс розробити оптимальний механізм прийняття рішень, у якому би враховувалася думка молодих людей». Залишається тільки подякувати за чесність.Проблема не в песимізмі, не в поганих чиновниках, а в людських інстинктах. Те, що людина не може змінити в собі, необхідно змінити на законодавчому рівні. І слідкувати за тим, щоб ці рішення виконувалися.
Виклик для молоді
Тепер відштовхуємося від того, що чиновники не зацікавлені, вірніше, їм не дуже хочеться, щоб молоді люди мали важелі впливу на ухвалені рішення. Молодь небезпечна для них, адже в неї може не бути «стоп-крану», вони ще не знають, що деякі речі неможливі. І якщо їм вчасно не пояснити, що той чи інший проект реалізувати неможливо, вони можуть його реалізувати. Навіщо ж так ризикувати?
У такому випадку молоді варто сміливіше «йти в атаку». Для цього не обов’язково створювати «молодіжний майдан». Для цього необхідно мати бажання та віру. І сміливість. Багато сміливості, адже ніхто, скоріше за все, погрожувати фізичною розправою не буде (хоча бувають різні випадки), але перешкоди однозначно будуть створені. Проте невеличкі перешкоди дуже корисні для молоді – вони навчатимуть їх працювати і підготують до більш серйозних випробувань.
Що я маю на увазі? Не терпіти знущання професора, а написати на нього заяву. Не терпіти корупцію. Не давати хабарі. Спробувати вступити в боротьбу проти цих ганебних для нашої країни явищ. Ніхто не гарантує блискавичного успіху. Тим більше, ніхто не може гарантувати, що наступного дня цю молоду людину не викличуть до деканату і не проведуть «профілактичну бесіду». Імовірно, що й вчитися доведеться, адже упередженість інших викладачів як продукт корпоративної етики ще ніхто не скасовував. Ну то й що?
Для когось ці випробування можуть здатися надто важкими. У більшості випадків ми боїмося не тому, що воно страшне – ми боїмося продукти власної уяви. Однак щоб побороти свій страх, необхідно переступити через нього. Якщо, звичайно, хочеш перебороти свій страх.
«Не бійтеся відстоювати свої права!» – найголовніший меседж для молоді. Це потрібно для того, аби мати змогу впливати на оточуючі процеси, незалежно від бажання зацікавлених чи незацікавлених осіб, фізичних чи юридичних. Варто пам’ятати, що всі зміни у житті народу стають можливими тільки завдяки активним верствам самого народу. А хто, як не молодь, стане тією активною верствою народу?
Надія на майбутнє
Історія – вітчизняна та світова – має багато прикладів, коли студентські та молодіжні рухи створювали реальну, потужну силу, що мала змогу навіть змінювати форми правління та керівників держави. Чого варті події на Майдані чи французький «червоний травень»? Все можливо, якщо бути сміливими, але розважливими, активними, але дієвими.
Велику надію варто покладати на молодіжні громадські організації. На відміну від молодіжних відділів політичних партій, останні не мають «великого вождя», як результат – вони самостійні та ініціативні. З іншого боку існує проблема у фінансуванні, адже відомо: той, хто дає гроші, замовляє музику; а якщо музику нема кому замовляти, або не хочеться «грати за чужим наказом»?
Звичайно, можна зробити поправку, мовляв, за громадську роботу не варто сплачувати гроші. Можна. Все одно знайдуться люди, які працюватимуть на громадських засадах, і далеко не факт, що менш ефективніше. Однак наявність реальних заохочень стане важливим внеском для збільшення ефективності молодіжних організацій.
Важливим для молоді є два напрямки:
1. Робота з грантами як важливе джерело фінансових вливань, які можна не треба буде відпрацьовувати «на дядю».
2. Нормативний тиск на органи влади заради розширення повноважень молодіжних організації.
Коли молодь зможе впливати від проведення культурно-розважальних заходів до розподілу бюджетних коштів – це і буде той час, коли українська концепція молодіжної політики України буде реалізована на вищому рівні. Якби ми не жалілися на «зрадників», багато що знаходиться в руках та головах молодих людей. Саме їхня активна позиція зробить невідворотним процес надання реальних повноважень молодіжним об’єднанням. Тільки активна позиція нації може допомогти здійснити якісні перетворення.
Коментарі
