Із мандрівного записника: «Це не рис, це озвірин!»

Коли я вперше їхала до Індії, а було це наприкінці 2006 року, в листопаді, то навіть гадки не мала, що на мене там чекає (у гарному розумінні цього слова). Інформації на той час було обмаль. За вікном – конкретний «мінус», аі хурделиця жбурляла в шибу снігом так, що моя  рука мимоволі потягнулась за баночкою з медом, за вівсянкою і сухофруктами… Мало що там. А там…

Очі розбігаються    

Від величезної кількості найрізноманітніших і най-найкольоровіших видів овочів, фруктів, зелені і спецій… Кухня північної Індії відрізняється від південної.  Але характерним і спільним для всієї країни були і є гострі приправи та спеції. Я була свідком, коли один турист, який вперше сюди приїхав, після ложки рису реально закричав: «Це не рис! Це озвірин!». Якщо ви вирішили поїсти, скажімо, у закладах громадського харчування, то вважайте. Адже…

Вода

Її завжди подають із гострою їжею. Якщо, скажімо, в Німеччині у подібній ситуації призначення води – помити руки, то в Індії, згідно древньої ведичної науки Аюрведи (праматір сучасної медицини) склянка води випивається до прийому їжі. Виявляється, треба ще й вміти правильно харчуватися. Шлунок наполовину повинен бути заповнений рідиною, на одну чверть  – їжею, і на одну чверть – повітрям. Для індусів – це святая святих. Звісно, не всі з них знають про ці тонкощі, але про те, що воду треба пити до їжі, знає кожен. У протилежному випадку випита рідина після їжі перекриває вихід для повітря, а це сприяє тому, що його поглинає тіло і тоді організм… охолоджується.  Вважається, що людина являє собою те, що вона їсть. І якщо раніше я думала, що індійці вживають гостру їжу для того, аби вберегти себе від всіляких інфекцій, то згодом про це у мене склалась зовсім інша  думка.

Їжа в індійців – це Бог

Саме Він її творить, він її й поїдає (через людину, оскільки людина створена  за образом  і подобою, тут про це, як ніде інше, добре пам’ятають).  Мова про п’ять елементів з яких складається наше фізичне тіло і в які знову перетворюється після смерті. Тому перед тим як їсти, індуси (віряни) пропонують їжу Богові. Молитва очищає енергетику вже приготовленої кимось їжі. Дуже мудра традиція в усіх релігіях світу, адже невідомо на якій землі росли продукти для майбутньої їжі і в якому настрої та здоров’ї готувала людина (кухар)… Переїдати, так само як і в нас, вважається  не добре. Отож, гострий соус (від якого в роті все горить) насправді вгамовує чутливість язика (його рецептори) і вогонь голоду. Тут знають, що їсти треба для насичення, а не для насолоди. Людина переїдає тільки тому, що язик прагне насолоди. Так, зазвичай, і буває. Шлунок вже не хоче, а язик вимагає ще і ще…

Індія має широкий вибір ароматичних прянощів і спецій. Традиційними є аніс, асафетида, базилік, гвоздика, гірчиця, імбир, калінджі, кардамон, коріандр, кориця, кумін, куркума, каррі, мускатний горіх, перець чілі, перець чорний, фенхель, шамбала, шафран, джінджер (імбир) тощо. У кожній сім’ї свої кулінарні традиції. Скільки сімей – стільки й рецептів, ніхто не повторюється. І це при тому, що Індія займає друге місце у світі за кількістю населення. А все тому, що великий вибір приправ. Основу завжди складає масала (garam masala). Це спеціальна суміш спецій (може бути навіть до 25 видів), з якої готують підливку до рису. Рис – основа основ. Він є багатьох видів. Якщо у нас на столі мусить бути хліб, то тут – рис. Користуються популярністю тушковані овочі, їхнє різноманіття вражає.

Супи під час простуди – як ліки

Це дуже смачні і корисні супи. В Індії суп – це майже ліки. Їх не їдять тут щодня, як у нас. Суп, рецепт якого я вам зараз дам, легко засвоюється організмом і звільнює тіло від токсичного слизу. Для того, щоб завжди мати його під  рукою, заздалегідь зробіть собі порошкоподібну масу, яка зберігатиметься тижнями. 

Зерна чорного перцю, цілі насінинки коріандру, насіння тмину, чечевиці. Берете в однаковій пропорції, наприклад, по одній столовій ложці. Всі ці інгредієнти підсмажуються окремо, потім разом подрібнюються (змолоти) у порошок і засипаються в скляну посудину.

Помідор покласти в чашку із водою і видавити з нього сік. Сік, змішаний з водою,  нагріти. Додати сюди раніше приготовлений суповий порошок, дрібку асафетиди (в Індії за смаком нагадує наш часник), імбир, сіль, листя селери. Довести до кипіння і тримати на слабкому вогні 20-30 хвилин. Окремо підігріти топлене масло, додати зерна гірчиці, насипати дрібку асафетиди (беремо часник), листя петрушки. Хай прянощі смажаться 10 хвилин у топленому маслі. Потім все це додати в суп. (Добре для зняття жару при температурі!) Написала і зрозуміла: у нас зима, помідорів ще нема, то ж можна замінити томатним соком, ну, і додавати справжній часник.

Фото: Валентина Семеняк

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram