Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Палац і дві вежі
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Місто Райгород лежало на древньому шляху від Києва до Галича. В кінці ХVІІІ століття польський пан Володийовський дарує його домініканському ордену. За легендою, пан зробив подарунок римо-католикам на саме Різдво. Відтоді місто найменували Колиндяни, бо на польській мові коляда звучить коленда.
Але якось отці-домінікани не прижилися. І містечко опиняється знову у власності поміщиків з роду Альбіновських.
Друга версія походження сучасної назви каже, що оборонний замок Райгорода був оточений дерев’яними колами. І начебто ці коли-палі й дали назву містечку Колиндяни.
У 1840 році на місці оборонного замку новим дідичем містечка Корнелем Городиським збудований палац. Архітектура нового палацу у пізньокласичному стилі. Складається комплекс з житлової двоповерхової будівлі, вхід якої у високих колонах, і двох шестигранних веж. Дахи обох веж нагадають пагоду. Перед палацом був великий газон, а навколо парк.
«Біля правого павільону знаходилася велика оранжерея. Перед палацом простягнувся круглий, низенько підстрижений газон, з яскравим килимом квітів посередині. Перед в’їздом на дітинець стояла стародавня брама, яка, як і павільони, залишилася від старого замку. Чарівність кілька-гектарового нерегулярного ландшафтного парку створювалась завдяки його розміщенню на підвищенні та на узбіччях стрімких берегів», – писала в історичному нарисі про Колиндяни завідувач сільської бібліотеки Світлана Савків.
Палац Городиських нині порожній. На територію зайти можна, але всередину не заглянеш, бо усі двері на колодках. Втім, внутрішнє оздоблення стін уже давно не має того панського відтінку, що в ХІХ столітті.
«Інтер’єри мали регулярне планування. Біля портику знаходилась простора вітальня, а з лівого боку хол з парадними сходами. Таку ж як вітальня площу займав посередині садової половини палацу нижній салон. Представницький вигляд мав другий поверх з двома однаковими за розмірами квадратовими салонами, які розміщалися над вітальнею та над нижнім салоном. До обох салонів примикала з правого боку велика прямокутна їдальня з чотирма вікнами – двома від під’їзду до палацу і двома від саду, та підлогою з кількох видів паркету. До 1914 року її cтіни прикрашали голландські натюрморти».
Перша світова палац зруйнувала, але його відбудували. Друга світова палацовий комплекс не пошкодила. У повоєнний період тут були навчально-виробничий комбінат, школа, тракторна бригада. Тож тоді й змінювалась штукатурка стін.
Під палацом є великий підвал, який слугував танцювальним залом для панства, а в період школи використовувався як спортзал. Усе, здавалось би, на місці. Однак, у 2008 році маєток був проданий підприємцю з Чорткова. Не зважаючи на обіцянки нового власника відновити палац, нічого ним так і не було зроблено.
У процесі децентралізації Колиндяни та ще п’ять навколишніх сіл створили об’єднану територіальну громаду. Голова громади Роман Клапків каже, що справді палацом давно чортківський підприємець не опікується, але сюди навідуються туристи.
– Люди приїжджають, цікавляться замком, навіть з Польщі приїжджали групи неодноразово. Бо колись це був маєток поляка. Ми маємо намір назад повернути замок в майно громади.
– Що там залишилось в середині, що було чи не було, то ми не знаємо. Ми хочемо палац викупити назад, бо тепер маємо більше можливостей, – каже Світлана Савків.
Завод на тисячу людей
Крім палацу, не так давно Колиндяни славились своїм заводом. КДК – зазвичай його називають скорочено в селі. Повна назва – Колиндянський концентратно-дріжджовий комбінат.
Його комплекс розбудовували на місці колишньої панської гуральні Городиських недалеко річки Нічлавки. Будівництво розпочали в 1949 році. Весь комбінат складався з двох великих концентратних цехів та одного дріжджового.
У найкращі роки розвитку тут працювало 800-1000 людей. Виготовляли супи, каші, кисілі, ванільний цукор. Харчова продукція у формі брикетів йшла на весь союз.
– Наша продукція йшла аж до Камчатки. Коли служили наші хлопці в армії, говорили, що там отримували брикети для швидкого приготування. Читали напис: виготовлено в Колиндянах. Знаєте, як це приємно отримати щось з рідного дому? – посміхнувся Роман Клапків.
Сьогодні усі будівлі комбінату досить в плачевному стані, деякі уже стали руїнами. Голова громади каже, що були смертельні випадки на будовах комбінату. Впала стіна однієї будівлі, в той час там перебували люди, один загинув під руїнами. Та й діти можуть залізти. Тому на сесії Колиндянської ОТГ та згідно рішення зборів акціонерів вирішили розібрати найстаріші будівлі КДК.
Для багатьох місцевих мешканців старшого віку з комбінатом пов’язана молодість, любов, половина життя. Із заводом зникає ціла епоха. Але іншого виходу нема.
– Його вже ніхто не хотів купляти. Нині зовсім інші технології будівництва. Ми робили оголошення через газети, звертались до акціонерів, але реконструкція будівель заводу певно дорожче би обійшлась, ніж побудувати щось нове. Тому в січні цього року прийняли на сесії рішення розібрати. Сесія була відкрита, кожен, хто хотів, міг висловити свою думку. Усі сказали «за», бо й діти теж можуть туди залізти, – резюмує Роман Клапків.
До розбору найстарішої будівлі комбінату вже приступили. Колиндянці чи не щодня навмисне проходять повз, дивлячись на роботу техніки.
Костел і підземний хід
Є в селі ще одна приваблива споруда. Це невеликий костел, збудований найбільш ймовірно в 1772 році. Має підземні крипти, де поховані місцеві польські пани. Сюди навіть навідуються їхні нащадки з роду Городиських.
А підземний хід Колиндянами від палацу був доступний аж до кінця 70-х минулого століття. Його пам’ятають до сьогодні.
– Тут, де побудована школа, був підземний хід. Він виходив за десять кілометрів у лісі. Був такий заширокий, що могла проїхати панська карета. Але як будували школу в 1978 році, вхід завалили. Я ще й сама пам’ятаю з дитинства, коли він був відкритий і хлопці ним ходили, – каже Світлана Стахів.
Хід тягнувся до валів в лісі в сторону села Озеряни. Тільки де саме другий вхід поміж валів, того не відомо. Можливо, теж засипаний чи навмисне, чи сам завалився.
Вид на село від адміністративного будинку Колиндянської ОТГ.
Вхід на територію палацу Городиських.
Палац Городиських, ліва і права вежі.
Панорама замкового горбу у центрі села.
Палац (старе фото). Джерело: Вікіпедія, стаття «Колиндянський палац-замок».
Завідувач сільської бібліотеки Світлана Савків.
Колиндянський концентратно-дріжджовий комбінат, нинішні дні.
Костел.
Крипта роду Городиських.
Назарій НАДЖОГА
Фото автора
