На півдні Тернопільщини, серед гір, поруч з водоспадом півтори башти нагадують про спорожніле селище. Тут був центр князівства, мурований замок та елегантний палац.
ВВС Україна продовжує мандрівку архітектурними дивами України.
Перегляньте також:
- У Тернополі планують спорудити ТЕЦ яка працюватиме на біомасі
- Мешканця Теребовлі обікрав власний приятель
Червоногородський замок не перебуває на обліку як архітектурна чи історична пам’ятка. Тут не проводили жодних консерваційних, тим паче реставраційних робіт. Напевне тому 2013 року частина однієї з веж обвалилася.
Михайло Грушевський: Червоноград був адміністративним центром
Колишнє місто отримало назву від кольору ґрунтів – червоних пісковиків. Географічний словник Королівства Польського (1880 рік) повідомляє, що Castrum rubrum (від латинського “Червоний замок”) згадується в хроніках 9 століття, як резиденція руських князів.
Подільським Червоноградом володіли литовські князі Коріятовичі. Михайло Грушевський переконував, що місцеві воєводи здійснювали судову та адміністративну владу, були “агентами князя у всіх його справах”.
Отже, місто виконувало функції центру князівства.
Після приєднання Поділля до Польщі місто перебувало у королівській власності. Незважаючи на природний захист у вигляді гір та річки, часті напади татар перешкоджали розвитку міста.
Мурований замок в постійній облозі ворога
На початку 17 століття Червоноград став власністю львівського каштеляна Миколи Даниловича. Тоді ж з’явився мурований замок.
Його систематично атакували козаки, опричники та угорці. Турки завоювали замок та на деякий час залишили місто спорожнілим.
“Побудований за старою архітектурною модою замок на скелі омивається річкою Джурин та подекуди обкладений зруйнованими мурами”, йдеться в документі 1765 року.
В розрізі будівля становила чотирикутник з винесеними назовні баштами, одна з яких була пошкоджена.
Напівзруйнований замок простояв до початку XIX століття.
Понінський будував палац, а його дружина писала романи
Австрійський уряд продав Червоноград та землі навколо Каролю Понінському.
Новий власник розібрав дві башти і три крила старого замку Даниловичів, натомість відновив дві вежі та облаштував класицистичний палац. Залишки з місцевого червоного каменю могли стати частиною новобудови, вважає дослідник палаців та замків Роман Афтаназі.
Синові Кароля, Каліксту Понінському, вежі нового палацу видалися низькими, він розібрав та спорудив вищі, в неоготичному стилі з великими вікнами та гребнями зверху.
Разом з баштами панич “підняв” на один поверх нижні крила палацу.
Над руїнами Калікст облаштував терасу. Її передня частина була відкрита, натомість десять колон відмежовували задню.
Вона виконувала роль літньої вітальні. Під колонами вздовж стіни тягнувся балкон з балюстрадою. Від цієї вітальні до італійського саду вели кам’яні сходи.
Цілком ймовірно, що тут часто прогулювалася дружина Кароля – Гелена Понінська. У цій романтичній місцині вона обдумала образи та сюжетні лінії своїх історичних романів.
Пані писала французькою, друкувала твори у Парижі, а пізніше перекладала їх на польську.
Елегантний палац
Автором усіх перебудов при Понінських вважають Фредерика Баумана. Пізніше невеликі зміни здійснив львівський архітектор Казимир Мокловський.
Внутрішнє облаштування палацу назвали “скромним, але елегантним”.
На одній зі світлин можна розгледіти покриту паркетом підлогу, прикрашену ліпниною стелю з дерев’яною люстрою та сервант зі старовинною порцеляною.
У всіх кімнатах стояли нюрнберзькі меблі. Син судового урядовця був вражений колекцією старовинної зброї. Окрім того, Лонгин Горбачевський згадав про пам’ятник зі сценами нападу татар, який стояв у парку.
Із західного боку палацу заклали круглий газон, який розділяла доріжка з високими трояндами обабіч, зі східного – квітник обмежував оборонний мур старого замку.
Поруч був фонтан, а у садку облаштували теплицю для екзотичних рослин.
Групи ялин, що росли неподалік, затіняли обидві вежі. Між ними залишили широкий просвіт. Будівлю оточував парк, який займав близько восьми гектарів. На схилах палацового пагорбу стрічками росли дуби, липи, акації.
Одну зі скель з мальовничим виглядом обладнали альтанкою для спостережень.
Червоноград – зникле поселення
Після смерті Калікста Понінського палац перейшов у власність князів Любомирських. Споруда постраждала під час Першої, а надто – Другої Світових воєн.
Згідно з даними перепису, на початок ХХ століття більшість населення становили поляки. У селі був центр римо-католицької парафії, працювала дворічна школа для шляхтянок.
Наприкінці Другої Світової війни у стінах палацу розмістилися стрільці польської самооборони, яких атакували українські повстанці. Внаслідок тієї сутички загинули мирні жителі.
Після війни поляків вивезли, місто спорожніло. Тут не прижилися українські родини з Лемківщини. Демографічну проблему також не вирішила новозбудована гідроелектростанція, яку закрили невдовзі.
Згодом поселення Червоне остаточно перестало існувати. Тепер лише руїни неоготичних веж та костелу нагадують про колишнє місто, замок та його власників. А поруч із залишками палацу залишився дитячий літній табір.
Фото: OLEKSII BUKHALO, РОМАН АФТАНАЗІ
