Про Марію Тушицьку, уродженку Збаража, українського живописця та скульптора, відомо дуже мало. Короткі дані зустрічаємо у «Тернопільському енциклопедичному словнику» та деяких інернет-джерелах. Дата її народження – 4 жовтня 1897 року, а ось місце смерті у 1943 році – невідомо.
На днях мені до рук потрапила газета із сімейного архіву «Краківські вісті», датована 20 серпня 1943 р. у якій я прочитала статтю невідомого автора, передрук якої пропоную сучасникам, щоб заповнити пробіли в історії про визначних людей нашого краю.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
«29 липня 1943 р. в Празі трагічно закінчила в 45 році своє життя відома на еміграції українська академічна малярка і скульпторка, Марія Тушицька, замужня Руда-Чернекова, активна учасниця нашої визвольної боротьби.
Читайте також
Марія Тушицька прийшла на світ 4 жовтня 1897 р. в Збаражі в Галичині. По закінченні учительської семінарії ім. Шевченка у Львові, студіювала два роки малярство у львівській промисловій школі. В 1925 р. з успіхом абсольвувала Українську Академію плястичного мистецтва в Празі в ателіє проф. І. Кулеця. Своє скитальське життя почала з часу, як 1918 р. залишила львівський ратуш разом з її українською залогою. На еміграції перебувала в кол. Чехословаччині, спочатку в Празі, а потім на Закарпатті, як учителька горожанських шкіл у Білках і Хусті.
М. Тушицька залишила значний мистецький дорібок. З-під її пензля вийшло чимало пейзажів українських карпатських околиць, натюрмортів, композицій, вибагливих декорацій для українського театру в Ужгороді і т. д. Серед скульптурних праць перше місце займають погруддя губернатора Закарпаття К. Грабара та президента о. А. Волошина. Перший твір, незважаючи на дуже сильну опозицію з боку чужих чинників, завдяки добірному мистецькому виконанню, мав дозвіл на поширення в усіх краєвих урядах і школах. Погруддя президента о. А. Волошина було призначено для сойму в Хусті на час його відкриття в березні 1939 р. Дещо зі своїх праць М. Тушицька виставляла на Закарпатті, а також і на виставі Українського Жіночого Конгресу в Станиславові.
Марія Тушицька належить до числа кращих наших образотворчих майстрів. Її праці не раз з’являлися на сторінках чужих ілюстрованих журналів і знаходили широкий відгомін у мистецьких школах та вельми прихильну оцінку не лише в українській, але і в чужій – чеській, мадярській та італійській пресі. Покійна визначалася великими мистецькими здібностями, працьовитістю та любов’ю до свого рідного народу. Щоб працювати серед своїх і для своїх, щоб прищепити нашій молоді любов до освіти і до мистецтва, вона залишила пишну Прагу і перенеслася до бідних гуцульських сіл на Закарпатті. Своєю працею була дуже задоволена, а населення любило і поважало цю віддану вчительку, про що може свідчити масова участь українців із-за Закарпаття на її похоронах і рясні сльози в їх очах. Також серед чужинців вона знаходила признання і любов. Покійну вельми цінили і поважали робітники й робітниці одної фабрики в Празі, де вона мусіла працювати на своєму повороті з Закарпаття.
Строга сама до себе, ніжна, ласкава, лагідна, добра, чесна, безкомпромісна – Марія Тушицька ніяк не могла пристосуватися до тих умовин, серед яких вона в останньому часі опинилася – і передчасно відійшла від нас.
7 серпня ц. р. на Вільшанському цвинтарі в Празі, при великій кількості приязних українців і чеських фабричних робітників і робітниць, відбувся величавий похорон Марії Тушицької. Соборну Службу Божу співав Український Церковний Хор під проводом Ч. Буркацького. З покійною, за її родину і приязних жалібних гостей, розлучився теплими словами п. Олексенко. Коло свіжої могили української жінки-вояка і мистця, що понад усе в житті любила свій край, правду і красу та чим тільки могла допомагала своїм братам і сестрам, переведено збірку на українських полонених. Вічна Їй пам’ять!»
Раїса Обшарська, член НСЖУ
