У питанні створення Вищого антикорупційного суду досі виникає більше запитань, ніж відповідей. Президент Петро Порошенко пообіцяв внести відповідний законопроект в парламент до кінця цього року. Проте залучити до розробки депутатів йому так і не вдалось: парламентарі не хочуть ризикувати, наражаючись на критику у разі невдачі. Тож представники парламенту і президент впродовж останнього місяця займалися політичним пінг-понгом, перекладаючи одне на одного обов’язок написати текст законопроекту.
LB.ua з’ясовував, чому глава держави і депутати не дійшли згоди та які ризики може мати створення Антикорупційного суду.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині суд виніс вирок агентці фсб: 15 років за держзраду
- На Тернопільщині чоловіки вимагали неіснуючий борг і погрожували розправою
«Про Антикорупційний суд на фракції навіть не говорили. Це проблема президента», – сказав журналісту LB.ua один із депутатів «Народного фронту» на початку останнього пленарного тижня.
Попри численні заклики глави держави чи його представників про необхідність створити робочу групу в парламенті для напрацювання законопроекту про Антикорупційний суд, депутати не поспішають вирішувати це питання. Навіть представники президентської фракції.
«Логічно, щоб цей законопроект напрацьовували в Адміністрації президента, де створено Раду з питань судової реформи. До її складу входять депутати різних фракція, в тому числі, я, Оксана Сироїд (представник «Самопомочі»), Леонід Ємець (фракція «Народний фронт») тощо. Якщо буде потреба, то можна долучити до робочої групи інших народних депутатів, котрі зацікавлені в розробці законопроекту про Антикорупційний суд», – заявляв в інтерв’ю LB.ua представник президентської фракції Сергій Алєксєєв.
Втім, депутат зазначив, що питання місця створення робочої групи – не принципове: чи в АП, чи в парламенті над проектом закону працюватимуть одні і ті ж депутати.
На початку листопада Петро Порошенко звернувся листом до спікера Андрія Парубія з пропозицією якнайшвидше доручити голові профільного комітету ВР створити робочу групу з напрацювання законопроекту про Антикорупційний суд, а також відкликати зареєстровані в парламенті законопроекти з цього питання.
Кілька разів депутати пробували відкликати зареєстровані законопроекти (без цього президент не зможе подати в парламент свій проект закону), але жодного разу голосування не набирало необхідної кількості голосів.
Щодо створення робочої групи, то за словами одного із депутатів – членів профільного комітету, спікер не давав відповідного доручення керівнику комітету – Русланові Князевичу. Парубій лише переслав йому лист президента з проханням відреагувати. За даними LB.ua, наразі в комітеті розглядають варіант створення такої робочої групи, однак поки на рівні обговорення.
Чому депутати і президент перекладають одне на одного питання про Антикорупційний суд?
Як народні обранці, так і глава держави зважують ймовірні політичні наслідки. Співрозмовники LB.ua і в Адміністрації президента, і у Верховній Раді зазначають: ті, хто візьмуть на себе ініціативу, зазнають електоральних втрат. Адже суспільство чуттєво реагує на тему корупції й у випадку невдачі зі створенням Антикорупційного суду на голови причетних активно поллється критика.
«Якщо над законопроектом працюватиме парламент, всі «шишки» полетять на нього. В нинішній ситуації президент несе відповідальність за його створення. Тим більше так сказала Венеціанська комісія», – заявив у коментарі LB.ua один із нардепів «Народного фронту».
Скепсис щодо створення Антикорупційного суду виникає ще й з тієї причини, що нещодавно завершився конкурс до Верховного Суду – за безпрецедентної участі громадськості. Та у фіналі саме представники громадськості – Громадська рада доброчесності – закликала президента не призначати суддів, котрі пройшли весь шлях відбору. В свою чергу, очікування суспільства щодо створення Антикорупційного суду, зважаючи на його спеціалізацію, будуть ще вищими. А отже, весь процес його запуску відстежуватимуть і критикуватимуть активніше.
Що ж стосується президента, то глава держави публічно ставив під сумнів потребу створювати такий окремий суд. Під час саміту YES у вересні цього року Петро Порошенко звернувся до гостей форуму: «Підніміть руку, в чиїй країні є Антикорупційний суд… Можливо, у Франції, Німеччині, Польщі, США? Немає піднятих рук. Антикорупційний суд існує в країнах, які показують хороші результати боротьби з корупцією? Наприклад, в Кенії, Уганді, Малайзії, в Хорватії. Щоправда, я говорив з прем’єр-міністром (Хорватії – LB.ua) Пленковичем, вони не дуже задоволені його (суду – LB.ua) структурою. Можливо причина не в назві установи, а в довірі до існування і професійності судової системи. В такій ситуації я сподіваюсь, що ми можемо створити антикорупційну палату наступного місяця, а потім якщо з’явиться Антикорупційний суд – в 2019 чи 2020-у, – будь ласка».
Однак згодом президент був змушений змінити свою публічну позицію. По-перше, під тиском міжнародної спільноти, представники якої щоразу рекомендують Україні створення Антикорупційного суду як панацею в боротьбі з корупцією (така вимога міститься, зокрема, в меморандум про співпрацю України з Міжнародним валютним фондом). А Венеціанська комісія рекомендувала саме главі держави подати відповідний законопроект, мовляв, формальна участь глави держави у підготовці проекту «дозволить зняти усі сумніви щодо правильності процесу». Логіка в цій рекомендації полягає в тому, що саме президент – єдиний суб’єкт законодавчої ініціативи щодо створення, ліквідації чи реорганізації судів в Україні.
По-друге, президент уже дав свою згоду на створення такого суду, підписуючи зміни до Конституції та Закон «Про судоустрій і статус суддів» як про один із етапів впровадження судової реформи. Тож в Адміністрації президента вже не постає питання: варто чи не варто створювати Антикорупційний суд. Дискусія сьогодні стосується формату та специфіки його роботи в майбутньому.
Зокрема, у формуванні Антикорупційного суду важливо запобігти розподілу судової системи на «першосортні суди» та «суди другого сорту». У своїх зауваженнях на цьому наголосила і Венеціанська комісія: так, ситуація в Україні є екстраординарною і потребує екстраординарних рішень, однак Україні доведеться шукати баланс, за якого особливі процедури створення антикорупційного суду не перетворять його на «єдиний правильний суд у країні».
Венеціанська комісія посилалась на статтю 125 Конституції, згідно з якою в Україні можна створювати спеціалізовані суди, але не «особливі» чи «надзвичайні».
Ще одним найбільш дискусійним питанням є залучення міжнародних представників до комісії, котра займатиметься відбором суддів Антикорупційного суду. Венеціанська комісія в своєму висновку щодо двох зареєстрованих в парламенті законопроектів зазначила: «…Антикорупційний суд розглядатиме також корупційні справи щодо суддів. Тому було б вкрай проблематично, і з огляду на конфлікт інтересів, і через суспільне сприйняття, добирати його суддів за звичною процедурою, яка ґрунтується лише на рішеннях судового самоврядування». І кілька разів підкреслила, що в доборі антикорупційних суддів мають бути залучені іноземні учасники.
Суддів усіх інстанцій в Україні добирає Вища кваліфікаційна комісія суддів. Аби, знову ж таки, не було загрози, що формування Антикорупційного суду можуть визнати неконституційним, він повинен формуватися за чинними правилами. І навіть якщо в Адміністрації президента чи в парламенті матимуть намір врахувати рекомендацію Венеціанської комісії (адже її висновки носять лише рекомендаційний характер), то поки не зрозуміло, в якому форматі залучатимуться міжнародні представники.
Один із представників Ради з питань судової реформи висловив припущення, що єдиний спосіб уникнути порушення Конституції – залучити міжнародних представників до конкурсу в Антикорупційний суд впродовж обмеженого періоду, наприклад на 3-5 років. Тобто такий захід визначити в законопроекті як тимчасовий.
Венеціанська комісія рекомендує також створення Вищого антикорупційного суду як суду першої інстанції, а також відповідної палати у його складі як апеляційну інстанцію. Касаційною інстанцією буде відповідна палата в складі Верховного Суду. Зауважу, що формування останнього тривало понад рік і він й досі не запрацював. Більше того, нині виникають проблеми зі створенням Великої Палати Верховного Суду, оскільки призначено лише 113 суддів. Тож формування окремої Антикорупційної палати, ймовірно, може тривати до призначення усіх 200 суддів Верховного Суду.
Представники окремих громадських організацій вважають, що юрисдикція Вищого антикорупційного суду має відповідати юрисдикції Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Іншими словами, останні порушують кримінальні провадження, розслідують та передають на розгляд антикорупційних судів справи так званих топ-корупціонерів (справами яких категорій чиновників займатиметься Антикорупційний суд також досі не зрозуміло). Таким чином, сформується ланцюжок: НАБУ/САП – антикорупційний суд. А це загрожує замкненню системи, формуванню підконтрольних органів тощо.
Для посилення необхідності запровадження спеціальних судів НАБУ наводить статистику: із 68 кримінальних проваджень, в яких НАБУ і САП скерували обвинувальний акт до суду, 24 залишаються без судового розгляду. Деякі справи перебувають в судах понад рік, зауважують в НАБУ.
Щоправда, в окремих випадках суди відмовляють в задоволенні вимог правоохоронних органів через непрофесійні дії їхніх працівників (йдеться не лише про НАБУ).
Більше того, до прикладу у справах Майдану щодо окремих епізодів суди по півроку-рік проводять підготовчі засідання. Втім, про створення спеціальних судів для їх розгляду мова не йде.
Відкритими досі залишаються питання щодо фінансування суддів Антикорупційного суду, додаткових гарантій для них тощо. Відповіді на ці запитання можуть з’явитись після оприлюднення відповідного проекту закону.
