Ще не встигли вгамуватись емоції після нещодавньої презентації збірки «Ярослав Павуляк у споминах», як вже мистецтвознавець, професор Олег Смоляк зібрав у лекційній залі Тернопільського обласного краєзнавчого музею «Павуляківські сходини». Цей чоловік всіляко опікується оберегами пам’яті про невмируще слово настасівського поета, якого, до речі, знають чимало творчих людей у світі. Оскільки він був членом двох спілок – української та словацької. Духовними розмислами і молитвою захід благословив о. Василь Погорецький.
Учасниками тематичного «круглого столу» були провідні тернопільські літератори, краєзнавці, журналісти, бібліотекарі та шанувальники поетичного слова. Всі прагнули дослідити і показати на загал якусь нову особливу грань у творчості цього самобутнього поета. Та й тема зустрічі «Ярослав Павуляк у слові» промовляла сама за себе. Бо ж якось у Павуляка таки прохопилось зболеними рядками:
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
«Я ще не весь, мене ще є доволі,
Але не тут – у наймах і брехні,
Де все одно, хоч у лахмітті болю,
Моя душа, мов квітка на коні…».
Перед тим, як вдатись до глибокого аналізу поезії, магістрант факультету мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Назар Франків (клас викладача Оксани Михайлюк) зробив добру справу: виконав «Мелодію» Мирослава Скорика (скрипка). Здавалось би, що тут особливого? Але ж ні, вібрації цього твору налаштували кожного на сердечно- особливий лад. Я не перестану повторювати, що музика і поезія у своїй глибинній суті насправді невіддільні одне від одного. У них спільне творче начало. Цікавою і пізнавальною була лекція кандидата філологічних наук, доцента Марії Крупи. Спогадами поділились народний художник України Богдан Ткачик, режисер, заслужений діяч мистецтв України Орест Савка, письменники Тетяна Дігай та Ірина Дем’янова, бібліограф Марія Пайонк, залюблений у поетичне слово доктор мистецтвознавства Олег Смоляк, літературознавець Роман Зінь.
Принагідно хочу висловити одне важливе міркування щодо започаткованої організаторами назви «Павуляківські сходини». У цих двох словах кринична глибина. В основі вдало підібраного слова «сходини» живе багато інших символічних асоціативних слів, серед яких найважливіші – схід, сходити. Тут і сяйво сонця, яке сходить над рідним краєм, тут і посіяне зерно, яке дає добрі багатообіцяючі сходи. Отже, Павуляківська поезія не просто на часі, вона необхідна сучасникам так, як потребує все живе сонця, а дозріла земля навесні – зерна. Краще, аніж сказала про свого тата донька Мар’яна, яка мешкає у Нью-Йорку, мабуть, й не скажеш: «Його геній як поета можна відчути у його віршах. Йому не потрібно піару, вся Правда – у його віршах. Його поезія ніколи не кане в Лету, і він завжди буде світитися в літературі багатобарвною веселкою».
Фото: Валентина Семеняк
