Колодне — древнє село в Збаразькому районі, яке розташоване на лівому березі річки Гнізна. Історія його цікава не стільки своєю древністю, скільки офіційним характером. Колись воно було містом, де жили спершу великі литовські, а потім Острозькі князі.
Першу писемну згадку про Колодень знаходимо в акті 1463 року про розподіл земель між князями Збаразькими: Василем, Семеном і Солтаном, складеним у Луцьку. Згідно з ним город Колодень перепав разом із 20-ма навколишніми селами Семенові Васильовичу Збаразькому, і той переселився сюди, очевидно, на постійне проживання, оскільки посмертно фігурує в листах родичів як князь Колоденський.
Перегляньте також:
- Міський голова Збаража зустрічався з послом Бельгії
- Амбуланси і допомога для військових від Збаразької громади
Аналіз документа дозволяє зробити припущення, що Колодно того часу було укріпленим «городом». Історики припускають існування в Колодні середини ХV ст. замку, але стосовно матеріалу, з якого він був споруджений (дерево чи камінь), питання залишається дискусійним. Більшість дослідників схиляються до думки, що в Колодні був дерев’яний замок, адже залишків чи фундаментів мурованого оборонного будівництва не виявлено.
Після смерті Семена Колоденського близько 1480 року Колодно успадкувала Настасія, єдина його донька, яка була заміжня за князем Семеном Гольшанським, старостою Луцьким, але його та переважну більшість маєтків тримала вдова Марія Ровенська. У Семена Гольшанського і його дружини була донька Анна-Тетяна, котра ще за життя своєї баби, княгині Марії Ровенської, вийшла заміж за князя Костянтина Івановича Острозького, гетьмана Великого князівства Литовського.
Після княгині Ровенської, що померла в 1518 році, княгиня Анна-Тетяна одідичила всі їхні маєтки, які разом із замками Рівним, Колодним внесла в дім князів Острозьких. Привілей на ці маєтки король Зигмунд І видав князю Костянтину Івановичу в тому ж році, але Острозький вступив в їх володіння лише в 1521 році, після передчасної смерті Анни-Тетяни.
Читайте також
У 1538 році Колодне займає «правом кадука» (що означає — зайняття силою, не маючи до того права) засновник Тернополя Ян Тарновський.
У другій половині XVI ст., коли за умовами Люблінської унії між Польщею і Литвою (1569 р.) Волинь та інші українські землі перейшли у підлеглість Речі Посполитої, власниками Колодного, після Острозьких, стали магнати Центнери і Ржевуцькі. 1589 року містечко було знищене кримськими татарами.
Із часом Колодно як власність польського магната Томаша Замойського знову поступово залюднюється. Отож, на місці зруйнованого татарами міста Колодень виникло селище Колодно в ХVII ст. і не мало вже такого значення, як раніше.
У другій половині ХVIIІ ст., близько 1760 р., придбали Колодно Свейковські, які збудували палац у 1782—1783 рр. на старому городищі, про що свідчать археологічні пам’ятки (кераміка, залізна зброя, кахлі, монети, підкови тощо). В палаці було 36 кімнат, три входи (парадний, задній, боковий).
Парадний був викладений із червоного граніту. Навколо замку був посаджений парк (липи, ясени, клени), збудовані оранжерея і теплиця.
У 1939 році в палаці відкрили п’ятирічну школу, сільську раду, дорожнє відділення. В 1941-му році власником палацу був німець, ім’я якого невідоме. У серпні 1943 року будівлю спалили.
На сьогодні в селі Колодне збереглися дві історичні пам’ятки — Миколаївська та Свято-Михайлівська церкви. Перша була збудована 1574 року, як свідчить про це напис, вибитий на північній стіні олтарної частини храму, але ким побудована — невідомо. У 70-х роках тут був колгоспний склад. Поступово стіни руйнувалися. На початку 90-х рр. зусиллями віруючих її відновлено, реставровано, а в 1991 р. було добудовано і розширено площу церкви. Храм заново освячений. Коли і ким була побудована Свято-Михайлівська церква — невідомо. Дерев’яна споруда на кам’янному фундаменті у середині штукатурена, покрита оцинкованою бляхою. У 1858 році церква перебудована зі старої колишнім поміщиком Владимиром Свейковським.
Отож, село Колодне та його власники відіграли значну роль у суспільному житті України ХV—ХVIIІ ст. А його історію слід розглядати як невід’ємну частину історії не лише села і Тернопілля, а й всієї України.
Мар’яна МАВДЮК,
екскурсовод Національного заповідника «Замки Тернопілля».
