На Тернопільщині майже у кожного є рідня за кордоном. Проте поділитися власною історією готовий не кожен, – пише Галас з посиланням на 20 хвилин.
Як виховуєш – те і матимеш. Ця істина незмінна. І цього принципу дотримуються чи не в усіх країнах світу.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Проте кожна культура диктує свої принципи правильного виховання дітей. Одні нації ставлять дитину в центр Всесвіту, прявляючи до неї надмірну увагу, інші – з раннього віку вчать жити як в «армії» із суворими правилами, які не можна порушувати.
Як побудувати ідеальні стосунки батькам з дітьми, ми запитали у кількох наших співвітчизників, які тривалий час живуть в інших країнах світу.
Тернополянка Наталія Гаєвська вже чотири роки разом із сім’єю живе в Канаді. Вона працює сімейних психологом, допомагає у соціально-психологічній адаптації емігрантам та членам їхніх родин.
Канадці у вихованні дітей роблять основний акцент на дозволі дитині самовиражатись так як вона цього хоче, але є дуже чіткі рамки – це самовираження ні в якій мірі не повинно заважати іншим, наприклад, дітям на майданчику чи в садочку.
– Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Якщо дитина хоче взяти іграшку, вона ніколи її не забирає просто тому, що вона її хоче, вона обов’язково запитає дозволу. – каже вона. – Канадські батьки навчають своїх дітей самоповазі, розумінню своїх прав та обмежень по відношенню до інших людей, а також поважати і цінувати інших. Авторитет старшого не є “зацементованим”, як у нас – “я старший, тому ти маєш слухатись мене, бо я знаю краще”. У канадських сім’ях цього практично нема, дитина має повне право дискутувати з батьками і бути почутою при цьому.
Думка дітей є важливою і її враховують, проте в жодному випадку це не є вседозволеністю, наголошує пані Наталія. Насправді, обмеження є, але говорять про них і використовують зовсім не так, як у нас то звично.
– Дитину перед тим, як вона щось хоче зробити, наприклад, вийти на вулицю в холодну погоду без теплого одягу, ставлять перед фактом: “так, звичайно, ти можеш це зробити, ми не будемо тобі забороняти, але наслідки цього будуть такі – ти змерзнеш, простудишся, не зможеш гратись з іншими дітьми і т.д». А після того, якщо дитина не змінила своєї точки зору, їй дозволяють зробити те, що вона хотіла. Дитина отримує можливість отримати такий необхідний їй досвід. Наших мамів то може дуже сильно налякати, як так, як так можна – дитина без шапки на вулицю вийшла! Але наші мами часто забувають, що дитина навіть в ранньому віці вже може сама за себе багато що вирішувати. Як правило, таке ставлення до дітей в канадських сім’ях розвиває в них самостійність, повагу до власної особи і розуміння своїх потреб, що в майбутньому дорослому житті є дуже важливим. Слово “ні” не є абсолютно під забороною, швидше є під забороною знецінення дитини, нечутливість до її потреб.
Дітям вкрай необхідна дисципліна і рамки для здорового розвитку, говорить психолог.
– У канадських сім’ях все це є і називається рутиною, це звичайний для нас розпорядок дня, розбитий по годинах, якого дуже скрупульозно дотримуються і батьки, і діти, – продовжує співрозмовниця.
Із самого малечку у канадців є чітке розмежування на світ дорослих і світ дітей.
– Для їхніх батьків дитина рідко коли є самоціллю і я ніколи не зустрічала “чіпляння” за дитину, якого так багато в нас, тут батьки дуже чітко розуміють, що батьківство – це лише частина їх дорослого життя. Є ще і кар’єра, і друзі і подорожі, і багато іншого, – говорить пані Наталія. – Тому дітям з самого малечку відводиться призначене для них місце і дуже часто це виражається і у фізичних кордонах – приблизно до року дитина повинна сама спати у своєму ліжечку, у своїй кімнаті.
Канадські батьки дуже цінують час для себе, без дітей, коли вони мають змогу набратись енергії і сил для подальшого “виховного процесу”. У тамтешньому садочку є Daycare, JK, SK, що є аналогами наших ясельної, середньої і старшої групи. Дитина повинна бути в дитячому закладі не стільки для своєї соціалізації, скільки для можливості перебувати в дитячому колективі. Основною відмінністю від українського садочку є те, що якщо дитина відмовляється, наприклад, у силу свого характеру, гратись у колективні рухові ігри, а хоче тихенько щось малювати в куточку, її ніхто не буде заставляти і переконувати, що потрібно робити по-іншому.
Витримці канадців ми можемо хіба що позаздрити. Адже в будь-яких конфліктних ситуаціях вони ніколи не переходять на особистість.
– Дітям говорять: «Ти зробив неправильно, але ти моя дитина, тому ми будемо розбиратися в цій проблемі», – продовжує вона. – Ми, українці, часто знецінюємо власних дітей, прагнемо, аби вони надолужували наші життєві прогалини. І це невірно. Кожна людина – індивідуальна.
Досить рано в Канаді дітей привчають до праці і поняття «гроші». За словами Наталії Гаєвської, із 10-12 років, канадські дітлахи мають підзаробітки – працюють аніматорами в басейнах, працюють няньками у сусідів, стрижуть газони тощо. Це націлює їх на те, що в майбутньому вони повинні самі себе забезпечувати, навчитися утримувати свою сім’ю та дітей.
– Як в нас декотрі батьки знадо гіперопікуються дітьми, хочуть їх вберегти від усього на світі і переходять всі раціональні межі виховання, то в Канаді – дуже відокремлюють: у сім’я чітко визначено – є ми – батьки, а є ти – дитина. Самі канадці зізнаються, що в старості в них з дітьми досить прохолодні стосунки. Якщо говорити про ідеал, то потрібна золота середина між українським і канадським підходом у виховані.
Франція – країна манер та краси
У Франції народження дітей дуже вітається та схвалюється оточенням – французи звикли пишатися своєю демографією, говорить 27-річна Олеся Хуторна, яка переїхала в цю країну ще в дитячі роки.
– Бути батьками для французів – означає продовжувати жити, виходити на люди, запрошувати до себе, – каже вона. – Вони хочуть бути не лише батьками. Успіх в роботі та подружніх стосунках чоловіка і жінки не менш важливі.
Важливе місце у фрацузькому вихованні посідають різні манери – ввічливість, уміння їсти за столом, їсти разом з іншими, поважати інших.
Із дитинства в дітях розвивають ті здібності, які є для неї близькими.
