Де перебувають душі померлих? Як поводитися біля могили? Чи обов’язково молитися біля могили? Як поводитися на цвинтарі? Як часто слід християнину навідуватися до могил рідних?
– Де саме перебувають душі померлих людей після смерті?
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Смерть – це момент відділення та розлучення душі від тіла. Тіло християнина з молитвою та почестями хоронять у могилі, засипаючи землею, а душа (дух) повертається до Бога на суд, який називаємо «приватним» чи «тимчасовим», відрізняючи його від часу Страшного суду Божого, на якому при кінці світу остаточно вирішиться доля кожної людини у вічності. Приватний суд дає можливість християнину змінити долю у вічності заслугами, стараннями інших людей. Померлий вже сам допомогти собі не може, але молитва за нього членів Церкви має велику силу. Ось чому ми постійно молимося за дорогих нам людей не лише живих, але й померлих.
– Багато людей вирушають на кладовища, де поховані їхні рідні…
Якщо навіть для язичників і прибічників цілком елементарних і нерозвинутих релігійних систем місця поховання померлих були особливою святинею, то годі говорити про те, що християни шануючи тіла померлих родичів також і шанують місця їхнього поховання. Цвинтарі для нас є частиною сакрального простору, місцем молитви, місцем фізичної зустрічі з вічністю. Із давнини, «цвинтарями» називали територію довкола храму, бо саме там хоронили віруючих людей. Власне, наше бажання відвідувати цвинтар – місця похоронення наших рідних і є чудовим показником, своєрідним маркером нашої любові до них. Якщо ви всім розповідаєте, що неймовірно любили своїх батьків, але відвідуєте їхні могили один раз у році, – то така й ваша любов. Все просто.
Для православних християн смерть тіла – це не найстрашніше, що чекає кожну людину. Багато більше нас повинне лякати грішне, нерозкаяне життя без Бога. А тому, навіть зустрічаючись із смертю, віруючі люди сприймають її спокійно, вірою у вічне життя та промисел Божий. І хоча під час поховань християни теж плачуть, як і плакав колись Христос біля гробу свого товариша Лазаря, у цьому плачі немає жаху перед невідомим, немає відчаю та істерик. У ньому ясно помітна не лише віра в життя після смерті, але й надія на Бога, який не покидає своїх дітей ні до гробу, ні після
– Чи обов’язково молитися біля могили?
Власне, ми приходимо до могил саме для того, щоб звершити молитву. Ні для «розмов» з покійним, ні для розмов поміж собою про покійного, ні тим більше – ні для вживання їжі та веселощів. Ми приходимо в це святе місце насамперед для того, щоб помолитися Богу за дорогих нам людей. А ще хотів би звернути увагу на одну, надзвичайно важливу річ. Оскільки християнське кладовище це святиня, воно часто стає місцем особливої уваги різного роду ворожок, чародіїв і чаклунів. Через те, що храму такі люди ходити не можуть, але мають потребу торкнутися сакрального світу, вони чимало своїх обрядів звершують саме на кладовищах, а також, саме з кладовищами та похоронними ритуалами пов’язують велику кількість видуманих забобонів. Велика небезпека полягає в тому, коли віруючі люди і собі приймають безліч марновірств пов’язаних із поведінкою на похороні, під час відспівування чи поховання на кладовищі. Маємо бути надзвичайно обережними, щоб не дати себе спокусити «бабськими байками».
«Будемо намагатися, скільки це можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць – нашим молитвами за них, милостинею й пожертвами, щоб таким чином як їм, так і нам отримати обіцяні блага», – пише святитель Іоан Златоуст.
– Як поводитися на цвинтарі?
На християнських кладовищах, зрештою, і на всіх інших, маємо вести себе з максимальним благоговінням, наче перебуваючи в великому храмі Божому. На території цвинтаря не можна бігати, голосно розмовляти, палити цигарки, вживати їжу, чи тим більше – вживати спиртні напої. У деяких регіонах Росії існує безумна традиція лити на могили померлих горілку, пригощаючи нею мерців. Це жахливі та дикі звичаї, які в жодному разі не повинні вкорінюватися у нас, а там де вони вже існують – від них слід чимшвидше позбавлятися. В жодному разі не можна залишати їжу на могилах. Її краще відати тим, кому вона потрібна з живих. Ходячи по кладовищу слід бути обережним, щоб не наступити на чужу могилу, або щоб не заважати своїм галасом іншим людям, які моляться чи перебувають у благочестивій тиші.
– Як поводитися біля могили? Які молитви можна молитися?
Підійшовши до могили родича чи знайомого, насамперед слід запалити свічку та помолитися. Повним чином молитву (чин літії) може відслужити лише священик. Однак, миряни також можуть помолитися Богу, використовуючи особливий, мирянський чин літії – він значно скорочений, і містить лише дозволені мирянам молитви. Звідси – висновок. Дуже добре, коли родичі турбуються про своїх померлих і роблять все можливе, щоб біля могили помолився саме священик, хоча кілька разів на рік. Якщо є можливість, то можна прочитати Акафіст за померлих. Католицька традиція читати тричі «Отче наш» і тричі «Богородице Діво», безумовно, є чудовою, але вона не відображає глибокий сенс нашого молитовного прожиття скорботи за померлими. Якщо ми читаємо «Отче наш» і «Богородице» перед іжею, перед роботою, і вранці, і ввечері, то для нас особисто розмиваються границі сенсів тих молитов. Якщо ми молимося за померлих, то в молитвах повинні бути слова прохань про цих померлих.
Після молитви можна трохи поприбирати могилу і довкола неї, якщо не зробили цього напередодні. А далі – просто мовчки постояти чи посидіти.
Фрагмент скульптури з Личаківського цвинтаря м.Львова
– Чи варто біля могили ставати навколішки?
Чимало релігійних традицій, насправді, є лише місцевими. Зокрема, традиція ставати на коліна біля могили. На коліна ми встаємо під час приватної молитви чи загальної молитви в храмі. Відтак, якщо в нас є бажання і можливості молитися на колінах – ми це робимо. Якщо погодні умови цього не дозволяють – можна молитися стоячи. Гріха в тому немає.
– Як часто слід християнину навідуватися до могил рідних?
У Церкві існують особливі дні поминання померлих. В такі дні люди не лише можуть приходити до храму, де подають записки і жертви в ім’я померлих родичів, але й після богослужінь йдуть на кладовища, щоб помолитися за родичів у мовчазній присутності їх тлінних останків.
Також, існують особливо важливі сімейні дати, які добре було б зустріти молитвою на могилах тих, кого ми любимо, але з ким тимчасово роз’єднанні гріхом і смертю.
Чимало священиків і єпископів відвідують могили своїх рідних одразу після кожної недільної чи святково служби. Чим частіше йдемо на кладовище – тим більше молитви, тим більша наша любов. Але й цим не варто зловживати та знати здорову межу. Іноді, наше бажання часто відвідувати могили має не духовні, а психічні (психологічні) коріння. В такому випадку, краще поговорити зі священиком і психологом (психотерапевтом).
