Дивно, вже стільки років живу в Галичині, але жодного разу ще не чула, щоб слово очерет місцеві люди називали трощею. Вперше дізналась про це від свого земляка, відомого українського письменника Василя Шкляра. Саме так назвав він свій новий роман.
Трощею в тім краю, де відбулася ця драма, називають очерет. Саме в очеретах над річкою Стрипою червонопогонники оточили жменьку підпільників, не лишаючи їм жодного шансу. Але Бог не без милості, козак не без долі, – каже письменник, – мій герой виходить із пастки, перемагаючи саму смерть. І тоді розумієш, що троща – це, крім усього, катастрофа, бійня, яка трощить людські долі й життя. Однак, якщо ти здатний гідно відповісти найжорстокішим викликам долі, то вийдеш переможцем навіть із пекла.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Фото: Валентина Семеняк
Перш, ніж взятись за написання такого монументального твору, Василь Шкляр «пройшов» вздовж і впоперек мало не все Тернопілля. Ретельно крок за кроком вишуковував історії тогочасся із життя підпільників, працював з чисельними архівами. Роман побудований на документальній основі, завдяки збереженим детальним протоколам допитів повстанців. Багато уваги автор приділяє анатомії зради, глибоко занурюється у психологічний світ людей, які опиняються у надзвичайно складній ситуації: у мирний час змушені перебувати у підпіллі. Цей аспект надзвичайно вразив Шкляра. Тож внизу на обкладинці книжки на темному тлі місячним сяйвом зоріє речення: «Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати».
Для головного героя роману, відчайдушного вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба триває у невгамовному серці. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста… Усе переплелося й відгукнулося болем, коли через багато років він натрапив на свіжу могилу давно загиблого побратима. Минуле накочується з новою силою, щоб він постав перед розгадкою таємниці, перш ніж розпочати нове життя. Доля всміхається йому очима коханої жінки, але не приносить душевного спокою. Він – воїн, і ця битва – на все життя…
Фото: Валентина Семеняк
Що мене приємно здивувало: майстерне володіння письменником місцевим діалектом. Читаєш і насолоджуєшся бездоганною говіркою-діалектом. Далося взнаки спілкування і дружба з тернопільським побратимом Іваном Басюком. Особисто для мене роман надзвичайно важливий, бо допомагає пробудженню українськості, а ще – показує підпільне життя вояків УПА ізсередини, без прикрашування. У «Трощі» чимало цікавої й корисної історичної інформації. Це готовий підручник з історії України, яку намагались у нас вкрасти і спотворити.
У післяслові автор звертається до читача: «Якщо тобі доведеться коли-небудь їхати з Тернополя в напрямку Бережан до нашої духовної вершини Зарваниці, то за Купчинцями, не доїжджаючи до Ішкова, по ліву руку тобі відкриється широчезна долина. То просторий берег Стрипи, в неозорості якого губиться й сама річка, вже не така повновода, як була колись. Саме тут і стояли густі очерети – троща, де відбулася драма, описана в цій книжці. Окинь оком той терен, мій друже, постій край дороги в мовчанні».
Фото: Валентина Семеняк
До слова. Зверніть увагу на ці світлини: розповідаючи про героїв свого роману – вояків УПА, Василь Шкляр не приховує свого внутрішнього емоційного стану, почасти – співпережиття, хвилювання, неспокою, таємної радості… Так, ніби знову проживає все спочатку – від написання й до крапки.
Фото: Валентина Семеняк
