Діжка у який колись прали білизну стоїть на подвір’ї музею “Лемківське село”, що у Монастириську. Пані Ванда Ванат розказала: “Щоби попрати треба було спочатку нагріти каміння, потім покласти їх на дно діжки, потім залити гарячою водою та покласти туди брудну білизну, додати золу з дерева у полотняному мішечку. Зверху ставили гніт, щоби щильно закрити діжку.
Прання залишали на цілу ніч. Вранці воду випускали через спеціальний отвір у низу діжки, а білизну полоскали у річці чи у чистому снігу взимку.” Така прабабуся пральної машинки у лемків називалась “звар’юванець”. Поряд з звар’юванцею стоять ще різні технічні пристрої, які допомагали вести господарство. Дітлахам надзвичайно цікаво крутити різні ручки пристроїв за допомогою яких викручували мед, провіювали зерно то що. Навіть можна спробувати місити тісто у ночвах. У музейному комплексі “Лемківське село” по крихтам збирають експонати. Чудова колекція жіночого одягу подарунок Михала Тиханського: “Це одіж з моєї родини. Я намагаюсь, щоби мої екскурсоводи, співробітниці музею собі також відшивали по цих зразках костюми. А ось чоловічий тільки один примірник повного костюму – це одяг мого стрийка Стефана Тиханського. Його, минаючи навіть Україну, зіслали в Архангельську область.” Багато лемківських родин офірують (дарують) свої реліквії музею, щоби разом зберегти родову пам’ять народу, який був насильно переселений з рідних земель.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
