Україна відзначає 26 річницію Незалежності. Тоді, на зламі десятиліть, чимало українців мали надію на те, що вже незабаром житимуть у економічно сильній та самодостатній країні. Попри всі здобутки за час незалежності, чимало мрій так і не втілились в життя. Нині, після кількох етапів національної революції, перебуваючи у стані війни із кремлівським агресором, ми знову говоримо про побудову сильної держави. Говоримо з істориком, громадським діячем, письменником та головою Тернопільської обласної організації Української Галицької партії Олегом Вітвіцьким.
– Пригадаймо закінчення 80-х та початок 90-х років. Чи пам’ятаєте ви, яким був цей час? Як люди сприйняли звістку про Незалежність?
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Читайте також
– Мої особисті спогади того періоду тісно пов’язані з рідним теребовлянським краєм. То був час національного відродження, який закінчився проголошенням Акту про Незалежність. Фактично, відродження започаткувалось в культурно-просвітницькому напрямку. Відроджувалось Товариство української мови, створювались проукраїнські товариства, наприклад тернопільський «Вертеп», про який ми, тодішні школярі, читали з газет. Багато газет, до речі, друкувалось у Прибалтиці, передавалось нелегальним шляхом в Україну, ми читали й передавали з рук в руки. Дізнавались про правдиву історію України, про свіжі політичні події, також передавались жовто-блакитні значки, символіка з тризубом. Другою складовою було духовне відродження. Виходила з підпілля УГКЦ, духівництво було одним з основних носіїв національної ідеї. І третє — політичне відродження, створення Руху — широкої патріотичної платформи, про політичні партії тоді ще не йшлося. Ще одним фактором була “Революція на граніті”, яка всі процеси національного відродження зробила невідворотними.
Мені було 15 років. Наша Застіноцька школа була чи не єдиною на території Тернопільщини, а, можливо, всієї України, яка спробувала долучитись до акції студентського голодування. Приїхала велика перевірка з районного відділу освіти і нас терміново відправили до колгоспу збирати картоплю, але ми не підкорились, пошили синьо-жовтий прапор. Ми з тим прапором йшли на акцію і відчували велике піднесення. Тобто, це був час формування нового патріотичного покоління, чимало моїх ровесників були і залишаються громадсько-активними людьми, і я вважаю, що наше покоління було особливим. Бо коли в часи твоєї юності відбуваються такі переломні моменти, то це дає відбиток в майбутньому на все життя, відчувається відповідальність. Ми знаємо те, чого ми бажали в 91-му році, ми знаємо, що зараз ще залишається нереалізованим і що ми мусимо таки втілити в життя.
– Що було потім?
– Початок 90-х на Галичині був часом великої ейфорії та народного піднесення, дуже часто люди ставили якісь нереальні завдання чи жили мріями та ілюзіями, що все поміняється за один день чи місяць. Коли зустрілись з реальністю, то пішла велика хвиля розчарування і вона тривала доволі довго. В усі революційні періоди, а це період і Помаранчевої революції, і Революції Гідності, ми повертались до тих питань, які стояли на порядку денному в 90-х роках: створення успішної моделі господарювання, формування соборної держави, а ще наголошували про те, що наша країна потребувала і потребує знакових українських перемог. За історію незалежності, на жаль, їх було дуже-дуже мало, але їх час невпинно наближається. В мілітарному плані однозначно в нас буде перемога, коли ми проженемо ворога зі Сходу та Півдня України, в геополітичному це буде не тільки, коли ми повернемо Крим і Донбас, а коли Україна стане центром нової Європи, яка відродиться на основі християнсько-демократичних цінностей. А ще ми мусимо об’єднати націю успішними проектами. В нас є зовнішній фактор: ворог, який впливає на стан справ і в державі. Але також ми повинні розуміти, що ворогами України, окрім Путіна, є представники п’ятої колони в Україні. Це той самий Віктор Медведчук, який вже після Революції Гідності в умовах війни є обличчям п’ятої колони в Україні. Такі, як Медведчук і йому подібні повинні давно сидіти в тюрмі і нести відповідальність за злочини.
– Як поширити Галицькі принципи та цінності на решту України?
– Заради того, щоб цей позитивний приклад Галичини поширити на інші регіони, і створена Українська Галицька Партія. Ми маємо на меті передати наші духовні цінності тим людям, які не мали можливості виховуватись в таких умовах, як ми на території Галичини. Галицька партія є ретранслятором цих ідей на велику Україну. Нам приємно, що в нас вже є осередок в Києві, є осередки за Збручем, нас підтримують люди на Слобожанщині, Наддніпрянщині, сприймають галицькі ідеї, як конструктивні. Є друга сторона медалі, що галичани занадто скромні й ми не хочемо перебирати на себе увагу, але настає час того, щоб галичани про себе заявили голосно, в нас була і Донецька влада, і Дніпропетровська, і Вінницька, мені здається, що настає час Української Галицької Партії. Наступне десятиліття незалежної України буде часом реалізації добрих імпульсів, які йдуть з Галичини, зі змінами в економіці, в освіті, в місцевому самоврядуванні та інших сферах.
