Уздовж дороги Дружба-Тютьків, що на Тернопільщині кидаються в очі «дорослі» 40-50-річні горіхові насадження в придорожній лісосмузі. Останнім часом їх дбайливо розчистили від чагарників дорожні робітники. Цілком ймовірно, що восени ці ж робітники будуть помічені і за збором горіхів, оскільки вся Західна Україна чудово обізнана про розцінки перекупників на модний нині товар.
Читайте також
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Посадки горіхів у лісосмугах не дуже активно, але практикувалися за радянських часів в Україні. На західному виїзді з Теребовлі, що на Тернопільщині, зазвичай у лісопосадках більш популярні плодові культури, зокрема яблуні, які через свій вік практично виродилися. Горіхи ж, незважаючи на регулярні вимерзання в морозні зими, виглядають більш розкішно. Щоправда, фотографії, зроблені на ходу, цього не можуть сповна передати (фото 1).
На фото 2 — дорога Соколів-Теребовля, де ще не приступали до розчищення лісосмуг від 25-річних заростей. Тут верхівки горіхів також проглядаються, але на фотографіях із загальним видом це складно розгледіти — це справжні хрестоматійні «ховрахи, яких ви не бачите, проте вони є».
Практика посадок горіхів у лісосмугах в епоху гласності останнього генсека КП КПРС М.Горбачова піддавалася критиці. Захисні противітрові властивості горіха, який розпускається пізніше за решту дерев, а також регулярні вимерзання цього чутливого до морозів виду, викликали питання доцільності подібних витрат на саджанці. Само собою, під питанням знаходиться й екологічна безпека плодів, які буквально одним боком вбирають вихлопні гази і сполуки свинцю від автотранспорту, а іншим — пестициди з полів. Хоча полчища лисиць і кабанів, що масово розплодилися останнім часом на Тернопільщині, свідчать про те, що екологічна ситуація в регіоні стала трохи кращою.
Самі по собі посадки плодових дерев на всіх доступних майданчиках — аж ніяк не радянський винахід. Навпаки, більш відомою була сталінська практика оподаткування плодових дерев, що призвело до масової їх вирубки на особистих ділянках.
Покійний сусід, якого під час війни було відправлено в Німеччину в якості «остарбайтера», згадував, що в той час саме в Німеччині він побачив, що будь-який клаптик і п’ятачок землі було засаджено саме плодовими насадженнями. Це була свідома політика держави, яка закінчувалася від голоду, пережитого під час 1-ї світової війни. Закладені ще в 30-і роки фруктові посадки допомогли німцям легше пережити і 2-у світову, і голодні повоєнні роки.
Зараз же, наприклад, у Баварії, німцям цікаві тільки декоративні рослини. Втім, як і дачникам у Фінляндії, які пристосовують свої ділянки винятково для релаксування на природі, але аж ніяк не для створення зимових продуктових запасів.
В останні роки Україна виходить на рівень серйозного світового експортера горіхів, незважаючи на повну відсутність промислових плантацій. На експорт йде здебільшого «підзаборний» горіх, який росте майже під кожним сільським будинком по всій території України.
Судячи з системного очищення волоських горіхів від заростей у лісосмугах, що проводиться в першу чергу для полегшення доступу і збору саме горіхів, в експортний потік потраплять і ці в буквальному сенсі приховані резерви з лісосмуг.
Вадим Нанинець
спеціально для propozitsiya.com
