Так вже повелося серед люду: живемо, спілкуємося, зустрічаємося і міркуємо при тому, що так воно буде завжди. Не замислюємось над тим, що на кінчику кожної радості живе початок смутку – і навпаки. Взяти, хоча б, відомого (світлої пам’яті) нашого краянина: архівіста, педагога, краєзнавця, громадсько-культурного діяча Богдана Хаварівського. Тернопільці, які завітали на його вечір пам’яті до обласного краєзнавчого музею, з подивом вперше побачили представлену авторську виставку графіки Богдана-Романа Хаварівського «Жити любов’ю» (46 графічних робіт за період 1970-1990 років). Тільки, на жаль, на презентації вже не було самого автора…
Читайте також
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Виявляється п. Богдан ще в далекому 1972 році проілюстрував 170 сторінок альманаху «Сонячні кларнети». Десять років працював художником в обласній газеті «Ровесник». Ось як про нього писала тамтешня преса: «Богдан Хаварівський – філолог. У Тернопільському СПТУ-3 навчає учнів розуміти прекрасне. Графіка – те, чим займається у вільний від роботи час. За зізнанням автора, сюжет народжується не просто. Малює для себе, ніколи не подавав роботи на виставки, тому що вважає: вони не завжди довершені. Найрізноманітніший діапазон його малюнків: ліричні картини природи, карикатури, заставки і рубрики, ілюстрації для газетних матеріалів. Внутрішній світ людини, її почуття, нерозривний зв’язок з природою – ось що цікаво словеснику і художнику».
Згодом серйозною заявкою у 1999 році стало оформлення його графічним малюнком обкладинки видання «Журавлина книга. Тернопільська українська західна діаспора. Словник імен». До слова, на рідній кафедрі Чернівецького університету зберігся рукописний поетичний альманах, який проілюстрував колись студент Хаварівський.
У дивний спосіб зберігся до нашого часу ось цей віршик, який належить перу невідомого автора: «Зігрівши в пучках вуглик, намалює// Усе, що серцем зболеним відчув. //Струмки, берізки – це весняне військо// Закарбувати прагне Хаварівський. //До праці. Побажаємо відваги. //Нехай малюнок втомить серця спрагу»//.
Як багато залишають по собі люди нерозгаданих таємниць… Про щось ми дізнаємось згодом, а решта, зазвичай, так і залишається нерозгаданою таїною, яка згодом розчиняється у Вічній праріці Часу.
Фото: Валентина Семеняк
