Ця книга кольору світлого дива. І вона справді тепла. Ні, не тому, що її назва «Я поділюсь краплинкою тепла» (видавництво Джура»). Вона тепла за своєю сутністю, іншим словом – серцевиною. Книги, як і люди, мають серця. Принаймні, мали би мати. Вони дуже суголосні із внутрішнім станом того, хто їх пише. Книгу написала Ганна Назарків, медсестра за покликанням, яка вже знайома нашим читачам своїми «Кольоровими снами», «На вершині літа», «Сонячне зайчатко» тощо.
Назви розділів промовляють самі за себе: «Окрайчик щастя», «Лебеді на брамі», «Коли весну римують із війною», «Знаки запитання», «Першоквітневий сніг». Бачити світ різномаїтим, неповторним, наповненим світлом, любов’ю, добром і теплотою людських сердець – першооснова поетичної творчості Ганни Назарків. На підтвердження моєї думки ось ці рядки з передмови письменника Петра Остап’юка: «Нова книжка Ганни Назарків – благодатне джерело тепла і світла, з якого малолітній чи «навантажений» роками читач винесе те, чого бракувало досі для усвідомлення себе як Людини, героя вселенської драми, що називається Життям. Авторка ословлює поважний ряд тематичних пластів, які віддзеркалюють нашу дійсність, тенденції розвитку чи занепаду моральних та матеріальних цінностей, історичну перспективу».
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Фото: Валентина Семеняк
Зі щемом у серці згадує поетеса про невпинний плин часу, а разом з ним про безтурботне і щасливе дитинство, бабусині сльози, про зайчика і щастя, про рідну матусю… А ще – про Україну, яка їй «Болить»:
«Зберу весь біль, всі сльози – до краплини,
Щоб у рядочки потім перелить.
Болить в моєму серці Україна…
За прадідів… За правнуків… Болить».
В останньому рядку невидимий зв’язок поколінь, між минулим і майбутнім. Авторка-берегиня уособлює в собі якості доньки, матері, бабусі, прабабусі й одночасно їх проживає, акумулює і трансформує. Бо ж «Є майбутнє іще в України! Під снігами пшениця росте…» . Ганна Назарків як те сонячне перевесло, через яке перетікає енергія роду з минулого у прийдешнє.
Фото: Валентина Семеняк
Під її поетичним пером оживає і розмовляє земля, тихо шепочуть колосочки. Однак не легко перечитувати вірші про війну на Донбасі, про переселенців, бо надто ятрять душу. Через те у кожного своє розуміння і бачення щастя як такого: «А щастя, виявляється, близенько – отут, серед квітучої весни. Я бачила його в очах у неньки, що сина дочекалася з війни».
Ганна Назарків за фахом медсестра у Козівській центральній районній комунальній лікарні. Що може бути величніше і благородніше, аніж повертати людям здоров’я? Оскільки знаю її більше як творчу особистість, то мені, насправді, важко уявити, хто вона насправді? Що в ній переважає? Мені здається, творче начало у ній нуртує понад усе. Свідченням цього є її численні перемоги на літературних конкурсах: пам’яті Володимира Вихруща, «Жіночі історії» газети «Вільне життя», гумору і сатири «Пательня шкварків», «Вишневі усмішки» (міська «Просвіта»), І премія ІІІ Всеукраїнського фестивалю «Ліра Гіппократа-2007» у розмовному жанрі. Друзі та однодумці із обласного літературного об’єднання, що працює при Тернопільській обласній організації НСПУ, щоразу залюбки слухають поезію у виконанні Ганни Назарків. А це ще один талант, дарований їй Богом, який вона до кінця у собі ще не зреалізувала. Втім, у цієї поетки все ще попереду, адже довколишній світ сьогодні спраглий на добре і світле, щемне і розважливе, приязне слово. Він, як ніколи раніше, потребує ліку для душі.
