Який він зблизька, керівник організації, яка нині формується злиттям двох Фондів в одну потужну структуру – управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області?
Федір Всеволодович Бортняк народився в селі Свіршківці Чемеровецького району на Хмельниччині. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка та Львівський державний університет ВСУ. Службу в органах внутрішніх справ розпочав на Тернопільщині, де пройшов шлях від старшини міліції до генерал-майора міліції. Згодом – став керівником обласного КРУ. Займався викладацькою роботою, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України.
Має опонентів й прихильників. На новій посаді вимагає від підлеглих відповідальності та вдумливого підходу до справ. Завжди наголошує підлеглим: той хто хоче, знайде можливості, а хто не хоче, завжди має причини.
Перегляньте також:
- Герой Павло Савка назавжди повернувся додому на Тернопільщину
- Новий СТАЛКЕР? Та ні! Нова базова військова підготовка
Насолоджується музикою, любить квіти і домашній затишок, цінує довіру людей. Прагматик, реаліст, з яким цікаво спілкуватися, бо закритий і відкритий водночас. Його авторитет та поінформованість часом «заганяє» в глухий кут та не налаштовує на спротив, адже він вміє знайти в людині глибинне.
Сам про себе не любить розповідати, каже, що в його житті не було такого, за що перед людьми і Богом було б нестерпно соромно. Вважає, що доля подарувала йому чудову дружину Ольгу, велику родину, найдорожчих внуків. Коли бачиш на руках генерала Бортняка маленьку внучку Софійку, від якої він тане, стає світлим дідусем, якось не віриться, що він може бути абсолютно вимогливим, навіть різким керівником. Але вимогливим і до себе. Про все в інтерв’ю газеті “Наш день”.
– Вами рухають радше інтереси чи емоції?
– Це залежить, про що йдеться. Коли прийшов у Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, не міг не перепустити через себе всі проблеми, емоції та біль тих людей, в яких життя розділилося на «до» і «після» травми. Їздив в райони, постійно відвідував за місцем проживання осіб з інвалідністю, проводив відкриті прийоми громадян у відділеннях, щоб безпосередньо від людей почути, що для них конче необхідно, чого потребують. Кожного запитував: чим я можу вам допомогти? Бо ці люди і в матеріальному, і в моральному сенсі встократ вразливіші за нас з вами, їх необхідно «витягувати» з глибин самотності, невпевненості, розчарування, матеріальних прірв…
Фонд надає потерпілим на виробництві майже тридцять різних допомог та виплат. Відправляємо людей в спеціалізовані санаторії, забезпечуємо протезними виробами, автомобілями, іншим.
Важливим кроком в поверненні травмованої людини в суспільство стало проведення спартакіади «Сила духу», яка, започаткована Фондом, вже п’ять років поспіль відбувалася в державі. Це спортивне свято здружило людей, змагання допомогли неповносправним людям повірити у власні сили. До речі, на останній V-й Всеукраїнській спартакіаді спортсмени-аматори з Тернопільської області вибороли 3 загальнокомандне місце. Привезли чимало нагород в особистих першостях.
Фото з архіву Ф. Бортняка.
В обласній пресі управлінням започатковано цикл статей про людей з обмеженими можливостями, наших підопічних, які не здалися на волю обставин. Чого вартують життєві історії Зиновія Івановича Щепанського з Теребовлі, Василя Михайловича Івасюка з Борщівщини, Михайла Казимировича Мішталя з Бучацького району, Надії Євгенівни Мушалюк з Гусятинщини, сотень інших сильних духом особистостей, яких маємо за приклад життєстійкості.
Як ви вважаєте: це інтереси, емоції, чи все разом? Ми працюємо у сервісній службі – Фонді соціального страхування, і не маємо права та й просто не можемо керуватися лише холодним інтересом. Який би не був професіонал, у роботі з людьми має превалювати закон і милосердя, співчуття.
– Федоре Всеволодовичу, чи Ваш досвід роботи в правоохоронних органах, контрольно-ревізійному управлінні прислужився тепер, на полі соціальної роботи?
– Все життя працював з людьми. Служба давала мені набагато глибше розуміння суспільного розвитку, можливість бачити світ у сукупності процесів. Колись прочитав вартісну думку: ніколи не вір людям, які кажуть, що в тебе нічого не вийде. З особливостями соціальної роботи, відколи очолив управління ВД Фонду в Тернопільській області, вже розібрався. Однак, щодня з’являється нова інформація, зміни в законодавстві, тому виникає потреба вчитися. Постійно, кожного дня. Тепер, коли два фонди злилися в єдиний Фонд соціального страхування, ще долучився чималий пласт роботи з питань тимчасової втрати працездатності. Стараюся зберегти кадровий потенціал обох структур, використати багаторічні напрацювання. Я народився в селі, а там живе споконвічна мораль: роботящий чи ні, чесний чи брехливий, добре чи погано господарюєш, як ставишся до батьків, сім’ї, держави. Мені в професійній діяльності не раз доводилося брати на себе відповідальність, розв’язувати міцні вузли.
— Так, успіх роботи будь-якої організації починається з успіху тих, задля кого ця організація функціонує. Навіть у словнику слово «успіх» не випереджує «роботу»…
– Фонд – на службі людям, – це кредо підтверджуємо своєю роботою з дня у день. Без наполегливості, бажання рухатися вперед не зміниться якість життя.
Для соціальної роботи, напевне, має бути фаховий відбір на вміння не лише вислухати людину, роз‘яснити та допомогти вирішити питання згідно законодавства, а й співпереживати їй. Наше завдання – почути людей, надати усім нашим клієнтам максимум інформації стосовно допомоги, на яку вони можуть від Фонду розраховувати.
До речі, днями, на черговому засіданні правління Фонду соціального страхування в України розглядали запровадження принципу «гроші ходять за людиною» у страхуванні з тимчасової втрати працездатності. Зокрема, він надає право самостійного вибору застрахованою особою санаторно-курортного закладу для проходження реабілітації після перенесених захворювань і травм.
Багато що видно з відстані часу. Стараюсь не збитися на манівці, не здатися на милість обставин – це непросто, але можливо. Кажуть, хто робить не більше того, за що йому платять, ніколи не отримає більше того, що він отримує…
Фото з архіву Ф. Бортняка.
– Часто повертаєтесь думками у дитинство?
– Це той прихисток, де, певно, кожна людина знаходить заспокоєння. В Свіршківцях чекає мама, а значить я ще дитина, хоч вже кілька разів сам став дідусем…В рідній хаті, коло мами легше думається, дихається, відсіюється несуттєве… Таку ж теплу ауру створює мені і дружина, яка турбується мною, бере на себе чимало клопотів про родину.
Колись, в дитинстві, сидіти без роботи в селі не виходило, тож зрідка мав час помилуватись Товтрами, просто дивитися в небо, задерши голову. А небо я любив, навіть хотів стати льотчиком. Та не судилося, доля вділила мені шматок не неба, а поля – поля соціальної роботи…
– Те поле подекуди з перелогами. Звісно, біля людей завжди вчишся і стаєш мудрішим, розрізняєш проблеми і шляхи їх вирішення…
– Чесно кажучи, з роками посади стали для мене менш цікавими. Більше приваблює ступінь впливу на зону моїх дій. На цьому етапі зрозумів: на кожній життєвій сходинці є стільки сфер докладання зусиль, стільки речей, які слід поліпшити, вдосконалити…
Якщо ми хочемо досягти успіху, ми повинні сподіватися тільки на самих себе, казав творець сінгапурського економічного дива Лі Куан Ю. Цю слушну думку намагаюсь донести до колег, сам нею користуюсь. Бо на цьому етапі формування структур Фонду соціального страхування нам слід виховати нове ставлення до роботи, найважливішою частиною якого стане те, що заробітна плата повинна залежати від результатів роботи, а не від витраченого на неї часу. Адже не маємо права не виправдати сподівання людей, задля яких працюємо…
– Дякую за розмову.
