Спадкоємця трону у Тернополі зустріли першою етнографічною виставкою (Фото)

Виставки, фестивалі… Сьогодні цим вже нікого не здивуєш. А от 130 років тому перша етнографічна виставка для невеличкого Тернополя  стала неабиякою  подією, адже приурочувалась до приїзду спадкоємця австро-угорського трону кронпринца Рудольфа Габсбурга.

Детально про ту давню подію присутнім розповів доктор гуманітаристики, краєзнавець Сергій Ткачов під час зустрічі в італійському дворику Бункермузу, доріжка якого, до речі, була вистелена старовинними подільськими килимами. Були вони також на вікнах, а столики відвідувачів прикрашали різнобарвні запаски. Цікаво знати, що на тій першій виставці у міському парку побував двадцятирічний кореспондент Іван Франко. Майбутній письменник написав статтю «Перша етнографічна виставка у Тернополі», де ретельно виписав представлені експонати з Гуцульщини, Покуття, Наддніпрянської височини, Поділля і Надбужжя.  Ось як цікаво описує Франко, скільки треба було докласти зусиль одному з організаторів – Федоровичу, аби представити на виставці старовинні предмети Гуцульщини: « Для вивчення Гуцульщини теперішня виставка дає матеріал дуже багатий, хоч дещо випадково і однобіч­но підібраний, що цілком виправдовується віддаленістю Гуцульщини від Тернополя і труднощами, з якими на кожному кроці зустрічаються дослідники тих околиць. Гу­цул взагалі прив’язаний до своїх гір, понад які для нього нема нічого кращого на світі, пишається своїми виробами і неохоче з ними розлучається, наприклад, один гуцул не хотів продати п. Федоровичу свою старосвітську ладів­ницю навіть за ціну вола, а давати інформації про свій спосіб життя він також не щедрий, особливо якщо хтось бажає такі інформації зібрати нашвидку, за одним разом, під час подорожі або екскурсії. Такого поверхового дослід­ника гуцул часто відштовхує своєю зверхністю і байду­жістю. Треба придивитися до нього ближче, увійти з ним у добрі стосунки, щоб під тою жорсткою шкаралупою по­бачити щиру і високо поетичну душу».  Ну, а те, що написав Іван Якович Франко про покутські ґердани, не може не вразити навіть найбільших скептиків, адже, де Покуття, а де Єгипет з його муміями. Втім, не втримуюсь від наведення ще однієї цитати: « Покуття – батьківщина виробів з пацьорків, так зва­них ґерданів, які носять дівчата, парубки і люди одружені, особливо в молодому віці. Ґердани – це вужчі або ширші (від ^1/4 До 1 цаля ширини) смужки, утворені з дрібних ском­понованих у різні взори пацьорків, нанизаних на кінську волосінь, а тоді нашитих на червону стрічку. Дівчата но­сять їх на шиї або на чолі, причому часом до тієї ж стрічки пришивають ще багато металевих прикрас – хрестиків, монет тощо. Чоловіки носять ґердани, обв’язаними навко­ло капелюхів. Тернопільська виставка має цілу вітрину ґерданів з тих околиць, не рахуючи багатої колекції панни Єроніми Озаркевичівни, яка тільки сьогодні прибула з Кракова. Доречно буде відзначити, що деякі віденські вчені, ознайомившись минулого року з колекцією ґерданів панни Озаркевичівни, помітили вражаючу схожість тех­ніки і матеріалу покутських ґерданів і подібних оздоб з бі­серу, знайдених при муміях у староєгипетськнх похован­нях».

Щоб передати дух тогочасся, на зустріч завітали студенти відділення хорового диригування Тернопільського державного музичного училища ім. С. Крушельницької. Їхній виступ перегукувався із виступом величезного хору з Денисова, який 130 років тому привітав українською кантатою, яку написав галицький композитор Анатолій Вахнянин, вельми поважного гостя з Австрії. Серед диригентів був батько славнозвісної Соломії Крушельницької.

Фото: Валентина Семеняк

Фото: Валентина Семеняк

Фото: Валентина Семеняк

Фото: Валентина Семеняк

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram