Гастролі видатного угорського піаніста та композитора Ференца Ліста в Україні 1847 р., зокрема і в містечку Кременець на Тернопіллі, залишилися в публікаціях у тогочасних газетах. Для нас інтерес являють спогади лікаря, письменника й історика Юзефа Антонія Ролле, який жив і працював у Кам’янці-Подільському (нині – Хмельницька область). Його нарис під назвою «Францішек Ліст у південних провінціях» про гастролі Ліста й деяких інших тогочасних «зірок» у наших краях був опублікований у «Газеті Львівській» за 1911 р. із нагоди 100-літнього ювілею Ліста.
Юзеф Ролле, котрий на час приїзду Ліста в Україну був учнем Вінницької гімназії, зміг особисто побувати на концерті видатного віртуоза у Вінниці, а також спілкувався із очевидцями його виступів у Кам’янці, Кременці та інших містах. Цілий розділ він присвятив подільській княгині Кароліні Сайн-Вітгенштейн, «…яка доклала руку як до популярності Ліста, так і до напрямку, в котрому під її впливом розвинувся його надзвичайний талант».
Перегляньте також:
Батько Кароліни належав до заможного шляхетського роду Івановських, заклав прекрасний маєток у селі Воронинці (тепер – с. Воронівці Хмільницького району Вінницької області), а її мама походила з давнього роду Подоських. Кароліна здобула блискучу освіту і, задля отримання княжого титулу, була супроти волі віддана заміж за князя Миколу Сайн-Вітгенштейна.
Як розповідає Ролле, «молодята оселилися в маєтку у Воронинцях. Тамтешній палац належав до найкрасивіших на Поділлі будівель і вражав своїми розмірами. Його господиня прославилася на всю Україну своїми неймовірними знаннями та гострим розумом».
Її зустріч із Ф. Лістом відбулася на початку 1847 р., під час його гастролей у Києві, і княгиню вразив його талант. Ролле саркастично зазначає: «Марнославству відомого музиканта полестило те поклоніння, той захват, котрий переходив у якийсь нездоровий екстаз, тим паче, що й інші пані брали приклад із княгині, бо вона задавала тон у товаристві.
Тож із Києва Ліст помандрував до маєтку у Воронинцях, де йому влаштували королівський прийом, і гостював там цілий тиждень. Натовпи сусідів висловлювали йому свою повагу, татусі приводили доньок, щоб вони поглянули на нового Орфея, а оскільки гра на фортепіано була вельми популярною, то ще й для того, аби набратися новомодної манери гри… І довго ще потім доморощені артистки кумедно відкидали гривки на манір Ліста, гатили по клавішах, підносячи рученята, ніби до молитви, а потім із усією силою кидаючи їх на клавіатуру… Не кажу вже про віртуозів міського розливу – кожного з них можна було впізнати по довгому, аж до пліч, волоссю, по певним чином зав’язаній краватці, і так далі».
Як бачимо, історик Ролле не вельми приязно відгукувався про одного з найвидатніших піаністів усіх часів, і причин цього є декілька. Якщо не брати до уваги особистих смаків історика, то впадає у вічі його антипатія до суцільного захоплення закордонними «зірками», тоді як незаслужено в «затінку» залишалися не менш талановиті місцеві музиканти. А крім того, Ф. Ліст демонстрував новаторський підхід до гри на фортепіано, неймовірну техніку, віртуозність, і не всі були готові сприймати таку музику, тож карикатур на специфічну манеру Ліста теж не бракувало.
Сердечно прийнятий у Воронинцях, піаніст погодився дати низку концертів у різних містах. У подорожі його спершу супроводжували тільки княгиня Вітгенштейн із чоловіком та графом Емілем Олізаром, але в дорозі його почет швидко збільшувався.
«Дорогою заїхали до Якушинців, до пана Олександра Руссановського – палкого меломана і почесного куратора Вінницької школи, який дбав про виховання молоді, про формування в неї естетичного смаку… Руссановський умовив Ліста дати молоді змогу почути його та влаштував музичний ранок у невеликій залі цукерні Дувра, на головній вулиці Вінниці».
Ролле як учень тієї самої вінницької гімназії потрапив на концерт разом із іншими учнями старших класів. «На сцені, встеленій килимами, стояв рояль, у залі – понад сотня крісел для обраної публіки, а поза ними, під стінами, рядочком поставили нас. Куратор, увесь виряджений, вигинався, як молодий пагінець, розповідаючи нам про значення Ліста в музиці, про його заслуги і так далі. Час від часу він вибігав на ганок, заглядав на вулицю крізь вікно, уважно вслухався, аж нарешті почулося гуркотіння: точно їдуть! Але виглядаємо – ні, під вікнами цукерні проїжджав величезний обоз: кілька десятків возів, бричок, старосвітських тарадайок, і все напхане пакунками, а на пакунках повно всіляких людей: кухарі та кухарчуки, гувернери, поважні камердинери, сільські дівки й служниці, в яких тільки носи виглядали з-під хусток, що ховали обличчя від сонячної засмаги. Обоз їхав до Немирова, де завтра мав виступити Ліст, і вже із самого вигляду цього обозу кожен міг собі уявити, який той виступ має бути чудовий.
Слідом з’явилися карети, і невдовзі зала заповнилася вщерть. Із місцевих було хіба кілька представників шкільного керівництва і нас, котрі підпирали стіни, решта ж були приїжджі із сіл. Як сьогодні пам’ятаю той натовп магнатів у фраках, пишно вбрані й пахнючі пані з прегарними квітами в руках…
Ледве встигли приїжджі зайняти свої місця, як повідомили про приїзд «зірки». Попереду йшов Руссановський, а за ним блідий довгокосий чоловік вів попід руку тридцятирічну даму – то були Ференц Ліст і пані Кароліна Вітгенштейн…
Я не є музикантом, але пам’ятаю враження, котре на мене справила гра Ліста… Враження, соромно зізнатися, ніяке, нудотне. Не було жодної ноти, котра б зворушила, припала до серця, не запам’ятався жоден акорд… Суцільний каскад звуків, громи й блискавиці, якийсь шалений танець, дикий, часом навіть ніжний, але приземлений, шалений, він геть не підносив душу… Виконавець довів техніку гри на інструменті до безумства, ніколи ні до того, й ніколи по тому я не зустрічав нікого, хто грав би настільки віртуозно, але в той же час я відчував, як мої барабанні перетинки просто розболілися від того напливу галасливих звуків…».
Від містечка до містечка до Ліста приєднувалися дедалі нові й нові учасники з числа місцевої польської шляхти, які разом із ним подорожували до місць наступних концертів. 9 березня 1847 р. був концерт у Немирові, в котрому до обозу приєдналися графи Потоцькі, а 10 березня відбувся концерт у Кам’янці.
«Кам’янець нетерпляче очікував віртуоза, з’їзд був величезний, і ще й до сьогодні можна зустріти людей, які пам’ятають, що Ліст давав концерт у залі гімназії (тепер – історичний факультет К-ПНУ ім. І. Огієнка), що та зала не могла вмістити усіх слухачів, і вони тіснилися аж у коридорах; що жив він на ринку в домі Білецького, що один вечір був присутній на урочистості, влаштованій на його честь графом Олександром Орловським, що на цьому прийманні Биковський виступив із написаним із цієї нагоди віршиком, котрий викликав загальні оплески; що Ліст грав на фортепіано з фабрики Сейферта і Сейдлера, привезеному землевласником паном Регульським, котрий мешкав за шість миль від Кам’янця. І ще недавно я зустрічав у містечку стільці з написом, котрий вказував, що сам Ліст на них сидів!..».
Ролле зазначає, що культ Ференца Ліста доходив до смішного, і «пропагандисткою цього культу була жінка, котра чимдалі й усе більше розпалювалася коханням до мистецтва та до самого митця».
Княгині композитор також писав у листі: «У вівторок (очевидно, 25 березня за старим стилем) я покидаю Чорний Острів, у четвер – концерт у Кременці, й у неділю або в понеділок я буду в Лемберзі (Львові – Авт.), куди й прошу Вас писати. В очікуванні, я живу спогадами та смутними надіями…»
У Кременці концерт відбувся, навіть не один, а два. У рапорті Кременецького поліцмейстера генерал-губернаторові Д. Бібікову мова йде про два концерти – прохання слухачів виявилися вирішальними. Концерти відбулися 27 і 28 березня за старим стилем 1847 року (це були четвер та п’ятниця). Після 30 березня через Радзивилів (нині – Радивилів) композитор і піаніст поїхав каретою до Львова. Із Кременця на Радивилів був добре виїжджений битий шлях, адже це містечко на кордоні належало до Кременецького повіту Волинської губернії. В’їзд у Радивилів був із боку хутора Біла Криниця. Основний шлях пролягав там, де через 25 років була прокладена залізниця. Радивилів не міг не привернути особливої уваги Ференца Ліста, адже це було не просто містечко на шляху подорожі, там містилася зупинка для оформлення документів, важлива зупинка, необхідна для перетину кордону між Російською імперією й Австро-Угорською монархією. Всього через півроку цей же кордон, тільки в зворотньому напрямку, перетне інша європейська знаменитість – французький письменник Оноре де Бальзак…
…Під впливом усеохопної шляхетної «лістоманії» на Поділлі, Волині й у Галичині геть забули про колишній тріумф усесвітньої оперної «зірки» Каталані, якій князі й графи встеляли брудні вулиці власними плащами. Після Кам’янця були Кременець, Львів, Чернівці, Одеса, Миколаїв, Вознесенськ і, врешті, Єлизаветград (теперішній Кропивницький), після котрого «змучений тріумфами Ференц Ліст повернувся до Воронинців, де кілька місяців «спочивав на лаврах». Після останніх у своєму житті гастролей, Ліст повернувся до Європи, де продовжилася драматична історія кохання й творчості Маестро разом із його польською музою – подільською княгинею Кароліною Сайн-Вітгенштейн…
Природа Поділля, Волині та Галичини й народні пісні, почуті тут, надихнули Ліста на написання фортепіанного циклу «Колоски, зібрані у Воронінцях» («Glanes de Woronince»). До нього увійшли три п’єси: «Українська балада» («Думка»), «Польські мелодії» та «Жалоба» («Думка»). Перша п’єса написана на тему пісні Марусі Чурай «Ой, не ходи, Грицю». У другій п’єсі Ліст використовував тему польської народної пісні та тему пісні Ф. Шопена «Бажання». У основі третьої п’єси тема всім відомої української народної пісні «Віють вітри». Цей цикл композитор присвятив дочці княгині — Марії Вітгенштейн. Їй же він присвятив чотири дитячі п’єси, записані ним у подарований їй Альбом. Це унікальний приклад дитячої музики Ліста, на жаль, у нас в Україні невідомий. Цей Альбом був викуплений із приватної колекції на аукціоні лише наприкінці XX століття. Три п’єси написано на теми польських народних пісень і одна, під назвою «Гриць», — на тему все тієї ж, що так сподобав Ліст, пісні «Ой, не ходи, Грицю».
Тоді ж у Воронінцях Ліст написав п’єси «Заклик», «Благословення Бога наодинці» й «Гімн коханню». Пізніше вони увійшли до циклу «Поетичні та релігійні гармонії», присвячений К. Вітгенштейн. Створив композитор і симфонічну поему “Мазепа”. З думкою про нашу землячку Ліст написав одну зі своїх ораторій (великий музичний твір на певну тематику), присвятив їй п’єсу для органу. Зрозумівши, що, через низку обставин шлюб із Кароліною неможливий, а також через смерть сина від першого шлюбу, у 1865 році Ліст прийняв малий постриг і став абатом…
Творчість композитора продовжилась у церковній музиці: коронаційна меса, реквієм, чотири псалми, ораторії “Христос”, “Св. Єлизавета”…
Наталія ЯРОВА
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
