Кінець XVIII ст. Вже відійшли у минулі десятиліття українські державницькі війни та масові селянські повстання, залишивши по собі термінологію української бунтівної непокори та прагнення власної державності: Хмельниччина, опришки, гайдамака, мазепинець, – пише Золота пектораль.
Остання чверть 1700-х років внесла суттєві корективи у політичну карту Східної Європи, немов дійсно, по-іншому був розкладений пасьянс сильних світу цього. У 1772 році, 5 серпня відбувся перший поділ Польщі, внаслідок якого Чортків увійшов до складу Австрійської монархії. Спершу місто підпорядковувалось Заліщицькому округові. Згодом стало адміністративним центром Чортківського округу. В часі наполеонівських війн Чортків був окупований російськими військами. З 1809 до 1815 року місто входило до складу Росії як одне з міст Чортківського округу Тернопільського краю. Згідно з рішенням Віденського конгресу, 9 червня 1815 року місто знову повернулось під юрисдикцію Австрійської імперії. Як зазначає російське видання всесвітньої історії, «Цар Олександр вимушений був пожертвувати частиною «своєї власності» і уступив Пруссії Познань, а Австрії – Галичину». Через сто років, через слабкість стійкості намірів урядовців Австрії, Галичина могла потрапити під владу російського царату та врятувала, як не дивно, рішучість кайзера і німецька зброя.
Перегляньте також:
- Галицький фаховий коледж імені В’ячеслава Чорновола брав участь у Всеукраїнському форумі «Майбутнє України в руках молоді»
- За рік Тернопільські поліцейські відшукали 199 зниклих дітей
Читайте також
Протягом XIX ст. у межах нашого краю військові операції не відбувались, проте на придушення селянського опору були задіяні війська. Розгортанню селянського руху в Австрії, як і в Росії, значною мірою сприяли чутки (про скорочення панщини; створення на окремих територіях вільних слобід, жителі яких на 10 років позбавлялися панщини та податків тощо), які разом з посиленням експлуатації стали каталізаторами масових селянських виступів, зокрема і на Чортківщині (1809 р.) та в інших районах Східної Галичини. Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці у комбінації з нестримною сваволею поміщиків зумовлювали зростання соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас. Ця реакція мала досить широку амплітуду: від пасивного опору (скарги, втечі тощо) до активної протидії (вбивства поміщиків, відкритий збройний опір, організація масових антифеодальних виступів тощо), що загалом були наближені до військових дій. Австро-угорські чиновники та поміщики, що повернулися після війни, ще більше ускладнили життя широким колам селянства. В 1838 році чортківчани розпочали велике повстання, яке було скероване проти запровадження додаткових повинностей. Припинивши виконувати панщину та інші феодальні повинності, селяни організовували масове подання скарг на поміщиків. З 1 червня до 3 серпня 1838 року скарги подали 103 із 231 громади Чортківського округу. Повстання було підтримане сорока сільськими громадами округу і було одним із найбільших у Східній Галичині першої половини XIX століття. Гаслом селян Чортківщини було «Один Бог, один цар, однакова панщина» – до 52 днів на рік. На придушення Чортківського повстання та сорока сільських громад повіту австрійський уряд кинув значні військові сили – угорську піхоту. Аж через два з половиною місяці, в середині вересня, їм вдалося приборкати бунтівників, а їхніх ватажків – Ф. Чубся і Ф. Сірмана – ув’язнити.
З березня 1846 р. селяни масово відмовлялися виконувати панщину та інші феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, підпалювали панське майно, вирубували ліси, вступали у сутички з військовими загонами. Вони розгромили 474 панські двори і вбили 728 поміщиків, управителів та дрібних шляхтичів. В окремих округах Галичини було розгромлено від 19,2% до 89,1% маєтків. Посилюючись з кожним днем, повстання охоплювало все більшу територію, збільшувалась кількість його учасників. У березні 1846 р. окружне староство в Тернополі доповідало губернаторові Галичини про необхідність скасування або зменшення панщини у зв’язку з небезпекою нових селянських виступів. Для придушення селянських заворушень воно пропонувало розмістити на лінії від Бродів до Заліщиків принаймні шість рот угорської піхоти, а саме: дві в Золочівському окрузі (Підкамені і Заложцях / Залізцях), одну в Тернопільському і три в Чортківському. Особливо австрійська влада боялась вибуху повстання в Бережанському і Чортківському округах. Таким чином, при нерівноцінній сутичці селян і війська, стальної зброї, овіяної ароматом пороху, відбулися репетиції до військових походів світових потуг та власного війська землями нашого краю.
Ярослав Дзісяк
