Село, як молодший брат, доношує за містом його одяг та речі. Місто, як змія, позбавляється своєї старої шкіри, обтрушуючи рясну луску в село..
Воно покірно приймає джинси, що вийшли з моди, старі капці, поспішно куплені кумедні блузки, раз на весілля вдягані платтЯ і розтягнуті футболки. Караванами з усіх міст в село стягуються бляшані ванни, надщерблений посуд, старі іграшки і фоторамки.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Операція під кодовою назвою “Воно ше добре” безсердечно відправляє геть дерев’яні вікна, що передували пластиковим, пральні машинки, іржаві умивальники, коробки і пакети.
Село ретельно веде облік речових доказів нашого життя.
В сто разів крутіше за будь-якого штибу альбоми і відео. Всі наші премії, обновки, стихійні покупки зберігаються на сільських складах. І мало з них знайдуть там нове життя. Більшість просто стоятиме німими меморіалами нашого легковажного споживацтва.
Єдиний, хто навчився виживати в цьому трафіку в один кінець – слоїки. Різної літровості, вони з усіма їдуть в село, весело брязкаючи, бо знають, що невдовзі повернуться. Повернуться аджиками і помідорами, компотами вишневими, аличовими і абрикосовими, вареннями і джемами, баклажанами, перцями, огірками, кабачками і капустами.
Ми відправляємо в село старе, потріскане і витерте, забираючи свіже, яскраве, смачне і вітамінізоване.
Місто поблажливо плескає село по плечах і заглядає у вічі.
“Ну що там, вродила картопля? Корови дояться? Помідори ростуть? Ага, ага. Там ми сумки склали з речами, заберіть, може що підійде вам ще. Шкода викидати, воно ще добре.”
На тобі, небоже, що мені негоже.
