Мирон Сидор із Дворіччя Теребовлянського району й досі пам’ятає 2006 рік. Ні дружина Леся, ні господар, майже уже дорослі діти Михайло і Микола практично були без роботи. В області «успішно» добивали промисловість, дорізали на металобрухт потужні промислові гіганти – комбайновий, текстильний, фарфоровий, цукровий завод «Поділля» тощо.
Не краща ситуація була в АПК: велика нерозораність земель сільськогосподарського призначення, відсутність «живих» грошей у селян змусили їх їхати хоч сезонно батракувати до сусідньої Польщі, тієї ж Росії, Італії, Іспанії, Греції. Село вмирало тихо, бо навіть яму не було кому викопати, гріб занести до церкви, а звідти на цвинтар… Жінки на нечастих весіллях танцювали одна з одною, словом, залишилися ледь не самі старі й малі…
Перегляньте також:
- Герой Павло Савка назавжди повернувся додому на Тернопільщину
- Новий СТАЛКЕР? Та ні! Нова базова військова підготовка
Читайте також
Мирон, як і його Леся, обоє фінансисти, закінчили у свій час Тернопільський фінансово-економічний інститут, знавці своєї справи. Порадившись з рідними, вирішили збудувати маленьку хлібопекарню. Такий заклад у Старокостянтинові Хмельницької області відкрив старший син Михайло. Перші навики вже були. Крім того, скористалися порадами, слушними зауваженнями, консультаціями батькового брата Романа, що у пекарській справі, як кажуть, зуби з’їв.
«Проектували печі на дровах, самі з дружиною добирали різне обладнання: чани, лотки, машинки для різання житнього і пшеничного хліба, батонів, – згадує пан Мирон. – Працюємо, якщо є потреба, у дві зміни пекарі досвідчені місцеві Галина Сивуля, Богдан Трухан. Взагалі, ми забезпечили роботою дев’ять осіб з рідного Дворіччя, робітники, сторожі, експедитори».
Фото: Ярослав Бачинський.
На Тернопіллі сьогодні 1050 сіл. Якби хоч б у кожному третьому населеному пункті розвивався невеличкий сімейний бізнес, кооперація, яка після 25 років незалежності держави пробивається, як перші проліски на весні… Потрібна активізація пунктів заготівлі овочів, фруктів, картоплі, залишків сільгосппродукції. Треба відроджувати філії заготконтор колишніх РайСТ, перукарні, шевські, швейні, закрійні цехи, надання сільським жителям юридичних послуг тощо. Підприємець із Дворіччя вважає, що в селі можна заробити все – треба лише хотіти працювати.
«Сьогодні ми маємо в асортименті брусковий, кілограмовий хліб житній, житньо-пшеничний, батони, лаваші, здобні булочки. Працюємо на замовлення магазинів сусідніх сіл і навіть Тернополя, для їдальні ПОП «Тернопільське» та «Колосок-2». Замовляють у нас хлібобулочну продукцію на весілля, урочистості та для святкування інших подій і дат», – розповів підприємець.
